To Top

Перейти к содержимому


Фотография
- - - - -

Походження українського народу


  • Авторизуйтесь для ответа в теме
Сообщений в теме: 4

#1 borisovich

borisovich

    The simple administrator

  • Главные администраторы
  • PipPipPipPipPip
  • 13 719 сообщений

Отправлено 20 Май 2010 - 16:10

Походження українського народу


(Доклад для засідання Історичного Клубу 23.04.2010)


 


1. Етногенез будь-якого народу може бути досліджений лише в рамках комплексного підходу, а саме шляхом синтезу результатів археологічних, лінгвістичних, історичних, фольклорно-етнографічних, антропологічних та інших досліджень. При цьому ні один вид джерел не може претендувати на принципово провідну роль.
2. Вважаємо, що для вирішення проблем етногенезу найкраще підходять теорія етносу і особливо концепція етнічного, як специфічно людського соціокультурного механізму адаптації до певних природних і соціальних умов. У концепціях етнічності для нас цінним є наголошення на ролі етнічної самосвідомості та на ролі інтелектуальних еліт у творенні вищого рівня такої самосвідомості.
3. Виходячи з концепції етнічного, як специфічно людського соціокультурного механізму адаптації до певних природних і соціальних умов, вважаємо, що етногенез починається лише коли в наявності є утворення, яке ми називаємо етногенетичною нішею. Під останньою ми розуміємо локальний регіон земної ойкумени, що виділяється з поміж інших аналогічних регіонів за своїми природно-географічними (рельєф, клімат, флора і фауна, водний режим тощо), а також соціальними (сформована упродовж тисячоліть, як правило багатоетнічним місцевим населенням, традиція взаємодії з природним середовищем і способу життя) характеристиками і який, будучи об’єднаний єдиною мережею комунікацій, у тому числі інформаційних, становить певну цілісність. Спричиняючи соціокультурну адаптацію місцевої людської популяції до своїх умов, дана ніша виступає причиною формування етнічної культури, відмінної від культур населення сусідніх аналогічних ніш. А усвідомлення цієї відмінності, разом з усвідомленням власної подібності і єдності, що відбувається в результаті охоплення даного регіону єдиною мережею комунікацій, включаючи інформаційні, спричиняє виникнення у місцевої людської популяції етнічної самосвідомості, тобто появу етносу. Основним індикатором появи етносу є відповідна етнічна самосвідомість.
4. Природна основа української етногенетичної ніші сформувалася 8–10 тис. років тому, після відступу останнього льодовика. Основною ландшафтною зоною даного регіону є Лісостеп. Крайні південні і південно-східні степові райони його спочатку не входили до складу української етногенетичної ніші. Завершення формування української етногенетичної ніші припадає на рубіж ІІІ–IV чвертей І тисячоліття н. е., коли на її території в основному закінчується розселення слов’ян і асиміляція ними субстратного населення, а відтак – засвоєння його тисячолітнього культурного спадку, а також даний регіон об’єднується мережею торгово-економічних комунікацій та в рамках потестарно-політичних утворень (союзи антів, склавинів, дулібів, полян, держава Руська Земля). Все ж субніші окремих “племен” (насправді груп племен – співплемінностей) продовжували зберігатися, що пояснювалося не так етнокультурними відмінностями, як слабкістю розвитку систем комунікацій, включаючи інформаційні, в епоху середньовіччя. Лише після завершення в основному формування української етногенетичної ніші можна говорити про початок власне етногенезу українців.
5. На час утворення Київської Русі на слов’янських землях України складається етнокультурна (системи землеробства, знаряддя, ремесла, типи поселень, житла, хатнє начиння тощо), етноконфесійна, етнолінгвістична і етнополітична метаетнічна (що складалася з окремих етносів) спільність. До неї входили співплемінності полян, уличів, тиверців, волинян (можливо також дулібів і бужан, якщо це не попередники волинян), деревлян і частково сіверян та дреговичів. Усі вони виступали окремими етносами в її складі. За названими етнокультурним, етноконфесійним, етнолінгвістичним і етнополітичним параметрами слов’янське населення, що утворювало дану спільність відрізнялося від слов’янського населення на територіях Росії і Білорусі. Перші прояви спільної – протоукраїнської метаетнічної – самосвідомості слов’янського населення на території України фіксуються в “Повісті временних літ” у формі етноцентричного зображення київським літописцем “племені” полян. Поляни, зокрема, показані як найкультурніші та найрозвиненіші і протиставлені слов’янським співплемінностям на землях Росії й Білорусі (яких прирівняно до звірів). Разом з тим цей етноцентричний стереотип поширений на інші протоукраїнські “племена” (за винятком сіверян і деревлян).
6. Утворення в кінці ІХ–Х ст. Київської Русі, що об’єднала все слов’янське населення Східної Європи, загальмувало етногенетичний процес на українських теренах, як і на територіях Росії і Білорусі, оскільки це нівелювало дію окремих (української, російської та білоруської) етногенетичних ніш.
7. Розгортання в ХІ – ХІІ ст. удільної роздробленості привело до того, що знову проявилася дія колишніх племінних субніш. На їх основі, все ж з деякою корекцією, виникають “земельні” етноси, що відповідали основним “землям”-князівствам. Основними “землями” на території України були: Руська (складалася з Київського і Переяславського князівств), Володимирська (Волинська), Галицька, Чернігівська (виділилася з Руської Землі в середині ХІ ст.), невелика Болохівська земля, а також південні райони Турівської та західні райони Сіверської земель. Відповідно, тут фіксуються такі земельні етноси: русь (збірна форма множини), володимирці (волинці), галичани, чернігівці, невелика спільнота болохівців, а також південна частина турівців і західна частина сіверян (севрюків). Останні дві спільноти взяли участь в етногенезі, відповідно, білорусів і росіян. Самосвідомість земельних етносів проявлялася у відповідних етнонімах, а також у власних інтересах, відмінних від інтересів інших земель, ворожості до інших аналогічних спільнот (включно з війнами), певному етноцентризмі. Дані земельні етноси складали спільність, що її можна визначити як українську метаетнічну. Існування земельних етносів є закономірним для епохи раннього й почасти розвинутого середньовіччя і спостерігалося й у інших, зокрема європейських, країнах.
8. Проте з децентралізацією Давньої Русі усе більше проявляється дія української етногенетичної ніші. Це привело до того, що у ХІІ ст. на території України виділяються два “інтеграційні центри” (термін М.Брайчевського) – Галицько-Волинський і Чернігівський, яких об’єднує боротьба за Київ. Формується но- ва етнополітична спільність. Північні і північно-східні землі Русі – Полоцька, Новгородська, Ростово-Суздальська відособлюються від Києва і формують власні етнополітичні спільності. Виникнення на землях Південної Русі окремої етнополітичної спільності веде до формування тут загальнопівденноруської системи комунікацій, в т. ч. інформаційних, з’являється загальнопівденноруська етнічна еліта. Це призводить до поширення в кінці ХІІ – на початку ХІІІ ст. на всіх південноруських землях етноніма “русь” (у множині) / “русин” (в однин), як самоназви. Даний процес знайшов відображення в літописах, що відбивало стан вищого, ідеологічно формованого, рівня етнічної самосвідомості. У північних і північно-східних землях топонім “Русь” розповсюджується пізніше, починаючи з кінця ХІІІ ст. Тоді ж там починає утверджуватися і все равноідний від нього етнонім, але вже не “русь” / ”русин”, що здавна побутував на півдні, а “русские”, витісняючи місцеві земельні назви. Термін же “русин” на півночі вживався лише обмежено, під впливом Київської писемної школи – в канцелярській мові, і тепер він виходить з ужитку. В цей час етнонім “русь” / “русин” фіксується і в Білорусі, але жителі України мешканців Білорусі позначали етнонімом “литва” (у множині) / “литвин” (в однині), відрізняючи їх, таким чином, від себе. Означена південноруська етнополітична спільність продовжувала існувати й за монгольського панування (з 1240 р.), оскільки галицько-волинські князі, і, зокрема, Лев Данилович, як васали могутнього темника Ногая, що створив на південному заході Золотої Орди власну державу, об’єднали майже всю територію України, за винятком Сіверщини. Існувала вона до 1300 року, коли загинув Ногай. Тобто для формування єдиної етнічної самосвідомості у тутешнього слов’янського населення був час від останньої чверті ХІІ ст. до рубежу ХІІІ–XIV ст.
9. Поява єдиного ендоетноніма на всіх південноруських землях у часовому проміжку від кінця ХІІ – до початку ХІV ст. свідчить про завершення формування тут єдиного етносу. Те, що цей етнонім дійсно закріпився серед населення Південної Русі (майбутньої України) засвідчується його повсюдним вживанням, починаючи з зазначеного часу, у середовищі зовсім різних соціальних верств, у т. ч. на всіх політично роз’єднаних її землях після монгольського завоювання. Етнонім “русь” / “русин” зберігався як єдина самоназва для всього українського населення аж до І половини ХVIII ст., а можливо й довше. На західноукраїнських землях він побутував до І половини – середини ХХ ст., коли був змінений на етнонім “українці”. Збереження одного й того ж ендоетноніма (самоназви) впродовж цього часу свідчить на користь збереження і одного типу етнічності, одного й того ж етносу. Таким чином, етнос, який виникає на землях Південної Русі в кінці ХІІ – на початку ХІV ст. є саме українським, але він тоді мав інший етнонім.
10. Після вказаного періоду український етнос не міг утворитись принаймні до ІІ половини XVII ст., оскільки територія України, опинившися в складі кількох держав (Литви, Польщі, Угорщини, Молдавії), які анексували її землі, виявилася поділеною їх кордонами (не в сучасному, звичайно, розумінні) на кілька частин. Єдина система комунікацій, у т. ч. інформаційних, без наявності якої етнос не може утворитись, виявилася в основному зруйнованою, етнічна еліта ж, включаючи етнічну протоінтелігенцію (верства книжників), що формує верхній рівень самосвідомості, дуже ослабла, а в деяких регіонах практично зникла. Ряд же регіонів України (Закарпаття, Буковина) не були об’єднані з рештою українських земель аж до XХ ст. І якби на землях України до вказаного періоду роз’єднання її території не утворився єдиний етнос, він за умов такого роз’єднання вже не міг би утворитися. Саме існування єдиного етносу, зокрема, вже сформована етнічна самосвідомість, разом з дією етнічної ніші (на яку перетворилася ніша етногенетична) породжували тенденцію до об’єднання українських земель, яка постійно пробивала собі шлях упродовж століть, незважаючи на надзвичайно несприятливі для цього умови.


 


Василь Балушок





Адреса цієї статті на сайті:  Походження українського народу

#2 Гость_zav_*

Гость_zav_*
  • Гости

Отправлено 20 Май 2010 - 23:11

Ух! Вот это темка! Растекаюсь мыслию по древу...

#3 Stanislavovich

Stanislavovich

    Гість Фастова

  • Пользователи
  • Pip
  • 5 сообщений

Отправлено 12 Май 2014 - 04:30

  

 

 

Для тех кто не дружит с ТВ.   Ответ "старшему брату"   вовке п. и его компании.   Положение дел  обязывает продолжить тему. Кто мы???


  • borisovich это нравится

#4 Victor

Victor

    Вшанований громадянин міста

  • Пользователи
  • PipPipPipPipPip
  • 6 086 сообщений

Отправлено 12 Май 2014 - 16:22

Познание есть процесс бесконечный. Исходя из этого, в данной теме ломали, ломают и будут ломать копья до тех пор, пока мы, украинцы, будем существовать. А, возможно, и после этого... Однако, не смотря на это, мы то существуем!!! Просто, ни одной нации не следует претендовать на исключительность: нацизм, шовинизм и прочие -измы известны давно. Или у кого-то был другой Адам?..  :rofl:


  • borisovich и a_lobunec это нравится
Закон Эдвардса Мерфи:
Если какая-нибудь неприятность может произойти, она случится.
Закон Херланга: "Подожди - и плохое само собой исчезнет".
Дополнение Шейвлсона:"... нанеся положенный ущерб "

#5 Борис Субоч

Борис Субоч

    Гість Фастова

  • Пользователи
  • Pip
  • 1 сообщений

Отправлено 26 Октябрь 2014 - 22:39

Волонтерський освітній проект громадської організації "Департамент воєнно культурної антропології". 
 
З огляду на нинішні події в Державі та на крайню недостатність документальних фільмів які б якісно та достовірно висвітлювали історію та походження віськових традицій України, громадська організація "Департамент воєнно-культурної антропології" розпочинає власний проект циклу передач про славну минувщину Української збройної сили.
 
Також буду радий почути ваші побажання для наступних випусків!

 

 


Сообщение отредактировал Shaman: 27 Октябрь 2014 - 00:16





Количество пользователей, читающих эту тему: 0

0 пользователей, 0 гостей, 0 анонимных

   Rambler's Top100    Рейтинг@Mail.ru