To Top

Перейти к содержимому


Фотография
- - - - -

Спогади мудрого дідуся


  • Авторизуйтесь для ответа в теме
Сообщений в теме: 29

#21 borisovich

borisovich

    The simple administrator

  • Главные администраторы
  • PipPipPipPipPip
  • 13 652 сообщений

Отправлено 10 Ноябрь 2012 - 19:38

Продолжение

«Юшка Юшці різниця!»

Ще коли я працював директором на заводі «ТЕМП» то дозвілля з
друзями на рибалках проводив. Що може бути краще щоб втому нагромаджену зняти чим чисте повітря ,вудка в руках та гаряча юшка риб’яча на вогнищі зварена .Ось нарешті і п’ятниця кінець робочої неділі .Зібралися перед завершенням роботи в мене в кабінеті завзяті рибалки: Микола начальник технічного відділу,Іван керівник цеху і профспілковий лідер,я та водій Володя. «Ну що о пів на шосту збираємося і на Романівку ?»-питаю. Звісно всі були тільки за: бо рибалити в Романівці та ще 2 дні на природі що може бути краще. Романівка, Кошляки, Єрчики –чудові міста для відпочинку та рибалки. Саме тут у Романівці біля старого млина любив порибалити Максим Рильський :великий український письменник (навіть музей Рильського у Романівці є).Саме тут річка Унава перегороджена греблями, утворює каскад ставів в яких рибне господарство(Рибгосп) вирощує рибу.Ближче до восени карпи по 1-2 кіло виростають а не рідко і до 4 кг. попадаються,а карасів взагалі не міряно. Жінки звикли що ми частенько на вихідні порибалити виїздили тому і не заперечували бо рибу завжди привозили .Подзвонив Костомасі Василю Кіндратьєвичу- головному рибалці,чи не заперечує щоб у нього в господарстві на вихідні ми відпочили? Заперечень не було бо давно вже дружбу з рибалками водили. Завжди допомагали їхньому господарству а вони відповідно давали нам спокійно відпочивати та рибалити. «Сідайте біля кручі бо біля тополі(наше облюбоване місце) вже з Житомира керівництво напросилося.»- сказав Кіндратьєвич і поклав слухавку. Ми вже знали що охорона про нас приїзд буде попереджена і заважати відпочинку не буде. Ось нарешті розійшлася перша зміна, я роблю обхід по виробництву і як домовлялися о пів на шосту від’їжджаємо. Заїхали швиденько по домівках за припасами та рибальським знаряддям і через Дмитрівку полями до Романовки. За 40 хвилин вже на місці були,сонечко ще не сідало. Швиденько по плескалися в річці,дістали спінінги та закидушки (рибацьке знаряддя) позакидали ,навісивши храпаків на гачки і почали намет ставити та хмиз на багаття збирати. До ночі головне наловити риби на юшку а вже в суботу та неділю по справжньому рибалити. Кожен своє діло знав: ми з Володею рибу ловили , Іван та Микола готували все необхідне до юшки - і картопельку почистили,моркву та спеції виклали,наклали дрова для багаття. Казанок та каністра з питною водою вже були на місці. А риба кидається на поплавки ,смикає за лесу а брати не хоче. Вже і вечоріє, сонце до низу сповзає-а риби не має. «Треба запринадити .»- мовив Іван. А він серед нас завжди був знавцем щодо рибалки. Послухали пораду ,Володя в воду заліз та на гачки каші вареної з дертю накидав .А невдовзі і жер почався: спочатку я карпа грамім на 700 витягнув а тут і Вовчик не меншого тягне а ось і карасики пішли один за одним. За пів години в садку чимало риби плескалося. Сонце сіло треба швиденько рибу почистити ,зварити юшку та нарешті повечеряти та по 100 грамів випити. Рибалити припинили і всі готувати почали. Володя зачерпнув води з річки та почав рибу чистити та в казанок кидати,як закінчив ще водиці зачерпнув і добрячи рибу промив .Поклали чищену рибу на миску а казанок з чистою водою на багатті прилаштували .Картоплю,цибулю,моркву відразу поклали а як прокипіло добренько то і рибку покидали,посолили а потім вже і під кінець і приправи поклали. Запах духмяний по всьому березі пішов .Швиденько ковбасу та сальце порізали,помідорчики та хліб.
Розсілися на ковдрі ,казанок з юшкою посеред поставили. Миколі
Довірили «розводящим» бути,тобто по тарілках черпаком юшку розливати. Казанок на 10 літрів , щоб і на другий день юшка залишалася. Остограмились за здравіє присутніх бутербродиком з сальцем та помідорчиком закусили і до юшки черга дійшла. На дворі зовсім стемніло тільки каганець керосиновий тьмяно блимає.
На заваді ніч не стала бо звикли ночувати біля ставків. Розводящий миски з юшкою подає – духмяною,запашною. Вмить по мисці з’їли
Не забуваючи по чарочці оковитої випити. Що цікаво,при гарній юшці скільки не пий а п’яним не будеш. Розмови цікаві пішли ,навкруги тиша ну а зірки на небі яких ніде не бачив. Протягнеш руку і дістанеш одненьку. Село далеченько ледь чути як собаки перегавкаються та п’яні селяни з піснями до дому повертаються. Вже наговорилися ,наїлися,напилися слід до сну йти щоб зрання до сходу сонця поснідати та по справжньому за рибалку взятися. Багаття догорало а ми до намету посунули. Тут Володя взяв бушлат
І каже : «Ляжу біля закидушки картоплю навішу може коропця на
5 кіло витягну щоб жінка зафарширувала»,ніхто і не заперечував тільки спитали як по темряві кльов не проґавить. « Я жилку на палець намотаю,як смикне відразу і підсічу»- мовив весело .Вклалися до сну і незабаром дружньо похропувати стали.
Вже небо посвітлішало,перші півні заспівали. Ой вставати не хочеться та мабуть вже час. І тут на весь ставок пролунав переляканий крик Володі. Вибігли!А він бідолашний у річці борсається не розуміючи як втрапив туди. Виявилося що під ранок
на його закидушку дійсно чималий карп клюнув і потягнув у воду розслаблене тіло Володі. Ще і тепер натягнута леса по воді гасала.
«Тягни,тягни»- кричали ми і поки Володя пробував підтягнути здобич до берега, Микола побіг за підсакою. Ось вже риба натужно вискочила над водою ,відчуваючи що якась сила волочить її до берега. «Оце так, мабуть матка (їх за звичай пересаджували в маточники щоб мальків одержати але деяких залишали в ставу) а вони до 8 кіло вимахують» - мовив я. Ще трохи вже і Микола в воду з підсакою стрибнув,та не судилося бо короп перевернувся і зумів таки кістлявим гребцем лесу перерізати і в глибину втекти.
Володя сплюнув смачно і почав до нитки мокрий на берег вилазити. Швиденько багаття розвели і сніданок лаштувати заходилися. Знову по колу на плащ-палаці всілися ,казан з юшкою посередині вмостили. Розводящим з черпаком Володя напросився бо знав що саме смак в казані залишився. Коропи та карасики в казані холодцем стали бо юшку добряче виїли а риби пів казана залишили. Тепер черпали саме рибу та залишки нахолодженої юшки .По першій мисці швиденько з’їли не забувши по сто грамів
за успішну рибалку випити. А як залишки Володя став по тарілках розкладати то від побаченого мова у нас враз пропала бо він замість риби витягував з казана величезну жабу. Її чотири лапи звисали з черпака якось гордовито та нахабно. В мене одразу в животі юшка ожила та почала проситися на волю. У хлопців теж вигляд придуркуватий був. Заспокоїв нас Іван: «А ви що забули як в селах щоб молоко холодне було то жаб в бідончики кидають,жаба майже риба і теж у воді живе а для французів то взагалі делікататес» ».Чи заспокоїло це нас чи ні але трохи відпустило. Залишки юшки вже ніхто не доїдав але подвійні по сто грам випили та салом заїли. Як та жаба в казан попала:чи вночі коли рибу в казан кидали ,чи можливо як тільки воду налили та під кущ казан поклали –не відомо. Але ми вже ніколи без кришки казан не залишали і як рибу клали то гарненько перебирали щоб риба-жаба не вскочила. А в той день гарно порибалили і риби наловили та все ж вечеряли тушонкою та ковбасою бо щось на юшку не тягнуло.
Ось такі рецепти юшки бувають з жабами!
Хоч ми і не французи а відвідати довелось.

Романівський ставок.
]]>
Изображение
433x199(159.33 kB)
]]>
]]>хостинг картинок]]>
Omnia mea mecum porto

#22 borisovich

borisovich

    The simple administrator

  • Главные администраторы
  • PipPipPipPipPip
  • 13 652 сообщений

Отправлено 13 Ноябрь 2012 - 22:51

Продолжение

« На Фастівському переїзді».
Цей випадок ,що стався на залізничному переїзді ст. Фастів (біля мебельної фабрики) був давно десь в кінці п’ятдесятих років. Навіть славетний письменник Остап Вишня цей випадок в гуморесці описував. То чому мені фастівчанину не нагадати землякам про ту давню пригоду?
…Так от в один з будніх днів під закритим шлагбаумом на переїзді зібралися водії. Правда у кожного свій транспорт був: першим стояв мотоцикл з коляскою .В колясці стояв мішок чи з борошном чи цукром а за водієм сиділа досить габаритна панночка середніх літ в цвітастому платті . А впритул за мотоциклом стояла підвода: конюх в старенькому плащику весь час відганяв батогом мух,що роїлися над сірою кобилою :старою і худою. Далі за підводою в авто «Победа» гордо сидів молодик.Нахабна самовпевнена усмішка сяяла на його обличчі бо він возив самого голову Райспоживспілки: людину всім потрібну і тому поважну і авторитетну. Бо дефіцитів в той час було ой як багато:від продуктів до одягу і кожен з мешканців Фастова вирішував свої проблеми саме через торгових працівників. Тож водій і себе вважав поважною особою бо дещо з дефіцитів і йому перепадало. За «Победою» стояла старенька полуторка (авто грузовантажем 1,5тони) в кузові сиділо з десяток людей,що їхали з села у Фастів на базар продати молоко,сир,яйця і іншу продукцію власного господарства. Далі за грузовиком була довга черга інших транспортних засобів(до суті нашого оповідання це не важливо).
Тож потяга не було вже давно і всі хто стояв на переїзді почали нервувати . Особливо поспішав мотоцикліст з дружиною,він нервово заводив мотик потім глушив і так кілька разів .До переїзду під сам шлагбаум підійшов старий дід з козою на довгій мотузці ,йому також не терпілося через рейки на інший бік перейти та вирішив відпочити та і страх брав на рейки вийти з козою: « А ну як потяг!». Чомусь кобила, вгледівши козу,підтягнула воза до самого мотоцикла тай почала мордою над головою панночки трусити. Це вже було занадто:панночка підняла вереск а її чоловік мотоцикліст гучно матюкнувся. Конюх почав осаджувати кобилу з возом та вона вперто до кози рвалася .Всі присутні з задоволенням спостерігали за суперечкою. А водій «Победи» висунувся у вікно авто і крикнув: « А ти по морді кобилі дай ,обнагліла зовсім!».
Мотоцикліст втяв пропозиції і вмазав кобилі прямісінько по голові віником що вихопив з коляски. А далі таке почалося….
Перелякана кобила різко скочила назад ,заржавши та вирячивши очі. Конюх не втримав віжці і віз покотився назад поки не врізався в «Победу» розбивши фару та пом’явши крило. Побілілий від несподіваної атаки молодик авто почав заїкатися та махати руками,
зрозуміти його бормотання було неможливо. Конюх зіскочив та тягнув воза вбік від машини перегородивши дорогу перед переїздом. Дядько з козою пожалів їздового і нашвидкуруч прив’язавши козу до шлагбаума побіг до воза. Злізли люди і з вантажної полуторки ,кожен щось пропонував та перелякана кобила тільки вертіла очищами та крутилася з возом поперек дороги. За гамом і шумом не вгледіли як по переїзду з гуркотом пролетіла дрезина з ремонтниками, це саме путійці –ремонтники затримали рух .Всі кинулися до свого транспорту кинувши конюха с кобилою. Шлагбаум відкрився і всі зомліли від дикого реву кози ,що висіла на ньому мотаючи рогатою головою і з останнього дриґаючи ногами. Дідусь кинувся до своєї тварини забувши про свій вік та болячки. Він тягнув за мотузку та вузол затягував козу ще сильніше,вона вже хрипіла ледь-ледь. Стрілочник вискочив з будки з ножем і вчасно перерізав мотузку рятуючи козу. В цей час мотоцикліст ,якому ніхто не заважав ,різко рвонув по переїзду не врахувавши що його жіночка зацікавлено дивилася це «кіно».Мить і панночка гепнула тим місцем на яке сідають на бруківку. Вона навіть не крикнула а просто сиділа на дорозі дивлячись як її коханий на мотоциклі вправно переїздить переїзд. Віз з кобилою все ще перегороджував рух і тільки за допомогою кількох людей його розвернули в напрямку протилежному переїзду. Конюх сплюнув і вперіщивши кобилу батогом поїхав назад на завокзальє до дому. Тут вискочив з «Победи» молодик і заволав: « А хто за фару і понівечену машину платитиме?». Підвода вже далеченько від’їхала та конюх почувши про компенсацію за нанесені ним збитки так махав батогом що ніякий чемпіон по бігу їх не догнав би. Коли молодик з «Победи» пробігав коло полуторки то колгоспники з кузова дружньо кричали:«Ти номери кобилячі запиши та в міліцію подай! Сам же запропонував по морді кобилі врізати ,тож май на «горіхи»».Нарешті всі роз’їхались ,переїзд спорожнів. Та гомін про цей випадок далеко розійшовся ,навіть в Києві розповідали. Отака-то пригода трапилася!

Далі буде.
Omnia mea mecum porto

#23 valser

valser

    Вшанований громадянин міста

  • Модератори
  • PipPipPipPipPip
  • 1 160 сообщений

Отправлено 14 Ноябрь 2012 - 00:06

Вот как то не то... Начало книги довольно не плохое а вот истории из жизни автора, а именно стилистика написания, желают лучшего. Как-то пресно, не современно, академически написано. Я так понимаю, автор написал что-то типа мемуара. Но мемуары предназначаются ведь для потомков а им читать это будет не так интересно.Понятно, конечно,что автор не профессиональный писатель но поэтому и не нужно равнятся на стилистику класиков. "Її чотири лапи звисали з черпака якось гордовито та нахабно"-((((( (не знаю как откоментировать кратко и лаконично, потому выразил в виде смайлика)
Муж купает ребёнка, кричит из ванной:- Кать, он ест пену!Через пару минут:- Кать, она реально вкусная!

#24 borisovich

borisovich

    The simple administrator

  • Главные администраторы
  • PipPipPipPipPip
  • 13 652 сообщений

Отправлено 15 Ноябрь 2012 - 23:35

Продожение

«Фастівська знахарка!»
Недалеко від рощі (тепер Дендропарк «Молодіжний») жила в старій хатинці бабка Євдокія .Вже вік за 60 пішов,пенсія мізерна бо працювала мало:то дітей доглядала ,то чоловік хворів поки світ наш на завжди не залишив-так і не склалося стаж необхідний напрацювати. Дочка вийшла заміж та до Києва подалася,свої турботи в родині маючи ,рідко до матері наїздила. А син ,одружившись третій раз,пішов у найми. Жила собі Євдокія все
копійчину до пенсії заробити хотіла:вже і насіння продавала(купить мішок сирого,зажарить та стаканами продає) не великий але прибуток. А зимою біда –не всидиш на морозі а захворієш то всі накопичення на лікування підуть. Одна у баби радість старенький телевізор «Рекорд» що доня з Києва привезла (викинути жаль було бо ще працював ,от матері і знадобився), ловив він тільки два канали та Євдокії і цього вдосталь було. Дивилася все що йшло та найбільше воліла передачі про цілителів дивитися. Кашперовський, Чумак таке виробляли,навіть воду енергією заряджали щоб хвороби лікувати .Баба і собі трилітрову банку з водою зарядила а потім нею натиралася та хворі ноги поливала. Може вода допомогла, може самі болячки пройшли але відпустило. А тут ще кума Ліда розповіла що в Малополовецькому якийсь дід травами людей лікує. Їдуть звідусіль і гроші лопатою за ті трави має а як сусідка Нюра до бесіди приєдналася та розповіла що і біля Макарова травник людей лікує .Йому з Сибіру трави різні шлють а він їх сортирує і на кожну з хвороб свій збір з трави має. Євдокія аж рота з інтересу розкрила і миттєво подумала : «А чому мені не спробувати знахаркою-цилителем стати. Що трави на городі не знайду?».І так вхопилася за ідею свою травником стати ,що спати спокійно не могла .Побігла на город (а соток 10 землі мала біля хати) а там пирію,чистотілу. ромашок диких та чебрецю вкрито бо обробляти землю сили не було, так невеликий клаптик під огородину обробляла а на решті як в степу різнотрав’я буяло. Невістка в магазині продавцем працювала ,тож побігла до неї і передала щоб син Олексій до неї в нагальних справах прийшов. А як синочок у хату зайшов наказала: «Гостри косу і щоб вся трава на городі викошена була та складена на даху клуні». Витріщився син на матір,не розуміє чому бур’ян заважати став ,стільки років ріс собі а тут на тобі : «коси і все» .Євдокія посадила сина і поділилася який бізнес налаштувати хоче. Зметикував Олексій що дійсно при належній рекламі грошики заробити цілком можливо. Головне дійсно трави насушити ,тож позвав кума могорича(випивку) пообіцявши ,і в дві коси до вечора всю траву скосили і на дах клуні виклали. Мати похвалила хлопців та попрохала: «Поки вечерю приготую,нарвіть ще в рощі липового цвіту з мішок щоб збір трав’яний запашний був» . Побігли хлопці прихопивши граблі,щоб гілляки липові пригнути та цвіт обдерти. А в рощі липи старі ,крони широко розкинули і цвітом білим всі вкриті. Ламали гілки а цвіт обдирали та в мішок кидали. Не минуло і години як мішок повен був. Швидше додому вечеряти бо животи давно бурчали від голоду. Цвіт на горищі хати по ковдрі розсипали і гайда могорич пити.
Недільки дві трава та цвіт липовий підсихали а Євдокія з сином в Малопополовецьке до діда травника навідались .Попитали людей що на прийом чекали ,подивились як дід бесіду веде та травички від хворі видає ще і як заварити їх розповість. Весь день вивчали що і до чого. А як до дому приїхали, то давай думати як клієнтів на лікування принадити. Фастівчани відпадають бо надто добре Євдокію знають: що освіти 4 класи і що ніколи травами не займалася та в лікуванні ні бум-бум. Та тут Олексія озорила думка: «А що як твою двоюрідну сестру Нюру яка провідницею працює попрохати розголосити пасажирам про здібності твої ,та ще за кожного клієнта відсотки давати?Повинно спрацювати!»,Авжеж спрацює вирішили .Тепер Нюру з поїздки ждали щоб пропозицію доповісти і в партнери по бізнесу запросити. Нюра була молодицею середнього віку ще і п’ятдесяти не було .І розумом Бог її не обійшов,тому відразу в тему ввійшла
зрозумівши що при гарному налаштуванні діла навар у всих компаньйонів буде. Стратегію розробили таку:Нюра за рекламу і клієнтів відповідає,Олексій за охорону і внутрішній порядок відповідальний а також за сінаж-тобто трави лікувальні щоб завжди були в потрібній кількості,сухі готові до вжитку. А Євдокія вже безпосередньо лікувальною практикою займеться. Нюра запропонувала тітку Фросю до діла взяти,щоб весь час між клієнтами в дворі крутилася мов сама з них. Між тим щоб нахвалювала знахарку та слухала хто з якими болячками приїхав а потім Євдокії все і доносити. І працювати буде не як вони за долю в бізнесі а за червонець в день. За місяць це до 300 рублів набіжить
а пенсія у неї 80 рублів – хай порахує чи варто допомагати. Порахувала тітонька Фрося і відразу погодилась. Та щоб навар пішов треба спочатку розкрутити діло,а вже потім гроші рахувати. На тому і порішили. Десь кілька тижнів від Нюри нічого не чули. Вже в дворі прибрали і одну кімнату під приймальну переобладнали,від хламу і старих речей очистили а диван стіл та стільці поставили ще ікону під вишитими рушниками в кутку повісили. Нарешті Нюра прибігла і доповіла що завтра з Києва машиною подружжя похилих людей прибуде щоб допомогу в лікуванні печінки та нирок отримати бо ліки не бажано приймати і вік похилий та побічних дій на організм не хочуть. Тож на трави надію мають. Євдокія загодя траву в пучки чималі пов’язала добавила липового цвіту та листя полуниці щоб запашніше було і стала гостей ждати. Десь після обіду коло брами зупинився старенький «Москвич-412» і вийшли похилі чоловік та жінка. Нюра також неквапливо вилізла та запросила гостей до хати. Зайшли в приймальну привіталися та сіли за стіл. Євдокія набравши поважного виду ,мовила : «Всі справи з молитви починаються!» і давай під образами Отче Наш промовляти, потім перехрестилася тричі і вже розслаблено з доброю посмішкою до відвідувачів звернулася: «Знаю що хвороби вас до мене привели. Спробую допомогти чим можу-розповідайте де болить коли почали нездужати!»,вислухавши чоловіка та жінку уважно з співчуттям мовила: «Є в мене збір чудотворний з самої Сибірі мені присилають,хоч і дорого достається та здоровіє того варте», заждіть хвилинку і хутко в другу кімнату за пучками з травами. «Ану! Понюхайте!»-мовила. Запах був дійсно чудовий :квітки липи,листя полуниці,ромашка ,чебрець інші трави заполонили кімнату неперевершеним ароматом. «Це вам на кілька місяців достатньо буде,а закінчаться і полегшення буде то приїздіть знову чи через Нюру заказ на збір трав’яний передасте .Ось вам номер збору цього щоб я згадала які трави класти.»- мовила Євдокія і на клаптику паперу олівцем вивела: « Зб.№5 (чому № 5 пояснити і сама не могла)».Потім пояснювати стала що пучечок трави(показала приблизно який) заварюють на паровій ванні тобто трави кладуть в друшлаг і в каструлю з водою (біля1 літра )
накривають кришкою і 30-40 хвилин кип’ятять. Розчин насичений травою доливають кипяченою водою до 1 літра а траву для примочок треба використовувати чи в ванну кинути щоб шкіра краще почувалась. Пити настій охолоджений по 50 грамів тричі на день за годину до їди. Бажана на час лікування дієта. Після таких докладних роз’яснень для відвідувачів залишалося тільки уточнити скільки вони за лікування рублів винні. Євдокія мовила гордовито:
«Бог не велів цилителям справжнім гроші з людей брати. Тож лікування безкоштовне а гроші тільки за трави треба бо і я постачальникам з Сибіру плачу немало,А як не платитиму то і цілющих трав не отримаю а як людям іншим тоді допомогти?»
Зрозуміло подружжя і за трави по тарифу (Нюра склала) 60 рублів
поклали. Коли люди поїхали то Олексій з Нюрою вбігли до хати і
гарячкувато мовили: «Ну Євдокія ти і акторка! А як добре що в Малополовецького діда попитали як ту траву відварювати та по скільки приймати». Відмітили вдалий початок бізнесу півлітрівкою горілки та пляшкою «Каберне» (бо Євдокія саме цим вином пригощатися любила) .А далі відвідувачів ставало більше вже по три ,чотири в день. У того шкіра свербіла і Євдокія приписала збір №3,від болі в животі збір №2 і так на кожну болячку таблицю Олексій склав з номерами хоча добре знали що всі трави з одного горища взяті. Неприємності виникли коли привезли на лікування тяжко хвору (мабуть рак) і наполягали щоб Євдокія лікувати взялася. Ледь пояснили що такі хвороби травник не вилікує так для полегшення збір №1 порекомендували навіть грошей не взяли бо хвору жаль було. Терміново зробили збори акціонерів та визначили
спеціалізацію лікування:печінка,нирки,кожні подразнення,болі в животі ,заспокійливі трави і подібні не важкі відхилення ,наприклад збір для похудання. Євдокія для цього збір №8 рекомендувала і дієту,ясна річ поки дієти пацієнт дотримувався та травичку попивав він худів а як снаги терпіти не було і знову на жирне налягав то Євдокія з себе всю відповідальність знімала. На тому і порішили вже і Фрося може працювати. За чергою дивитися,
цілительку нахвалювати і головне слухати хто з чим приїхав ,щоб ненароком тяжкохворий не проскочив бо потім горя не оберешся.
Діла пішли добре: трави ще на горищі на довго вистачить,слава про чудодійні збори пішла,вже і по другому разу дехто по травки приїздив. Головне щоб людина вірила в краще то дивись і хвороба відійде а сама травичка не зашкодить –пахуча,деякі лікувальні властивості має і на смак приємна. Вже в Євдокії замість телевізора
«Рекорд» новенький «Електрон» поставили. Олексій старенького
«Запорожця» придбав. У дворі для пацієнтів бесідку встановили та
кум навозив гранітного відсіву щоб двір посипати. Багнюки не стало ще і квіти під парканом посадили(щоб сусіди менше носа сунули).Вже осінь на дворі,майже чотири місяці «фірма» працює.
З самого рання на подвір’ї відвідувачі топчуться ( тільки по неділях
не працювали) .Вже і холодильник новий Євдокія придбала а в ньому і ковбаса суха і сир голландський,інші делікатеси. А сусіди все вовками дивляться,зрозуміли звідкіля достаток прийшов. Жаба
давити стала .Почали писати в міліцію ,міськвиконком до пожежників. Реагували спритно-почалися перевірки. Спасло що гроші за лікування не брали ,це і відвідувачі підтвердили а що траву продаєш до ділитися треба. І ділитися почали : пожежнику , дільничному іншім перевіряючим. Навар значно зменшився та поки що було достатньо всім (і травичка подорожчала бо з Сибіру пересилки тарифи поміняла). Сяк так Нового Року діждалися! А тут
дев’яності роки почалися:вже податкову інспекцію створили і головне рекетири кришу свою пропонують під 30% від здобутого.
Не діждавшись відповіді від компаньйонів ,бритоголові перестріли Олексія та добренько відлупцювали ще і попередили що клуня їх може згоріти від закорочення електрики(хоч електрики в сараї ніколи не було).Сперечатися марно ,проробили місяць роздали борги ,підрахували здобуток-як кіт наплакав! «На насінні я більше мала»- видавила з себе Євдокія. «Що робитимемо?» Як не гірко а вихід був один:позвав Олексій кума,стягли траву з горища і підпалили посеред двору. На всю вулицю запашний дим поплив: «Хай знають що фірма більше не працює», ще і на паркані написали травник переїхала в інше місце проживання,адреси не знаємо!
Перевіряючи та бритоголові побачили що і до чого і відчепилися
Євдокія та інші компаньйони зажили хай не ситим але спокійним життям .І телевізор новий з холодильником про кращі часи досі нагадує!
«Бачите який бізнес прогорів!»

Далі буде
Omnia mea mecum porto

#25 Гость_taho_*

Гость_taho_*
  • Гости

Отправлено 16 Ноябрь 2012 - 00:45

Взагалі, хоч це і не приємно відмічати, Фастів весь побудований на місцях
колишніх цвинтарів. Залізнична лікарня (сквер перед нею) розташована на
колишньому православному цвинтарі. Саме тут був похований Бенардос, наш відомий
винахідник,

А там де тепер встановлено пам’ятник - Танк Т-34, поховання одне на одному. Зверху колись
був Собор, біля якого хоронили почесних громадян та духовенство
, а на повороті
дороги на Кадлубицю справа і зліва старовинні цвинтарі, про період їх
існування майже нічого не відомо, окрім тих останків, що викопували при
будівництвах.



Бенардос был похоронен именно на церковном кладбище, богадельня в которой он умер была при Воскресенском соборе.

#26 borisovich

borisovich

    The simple administrator

  • Главные администраторы
  • PipPipPipPipPip
  • 13 652 сообщений

Отправлено 16 Ноябрь 2012 - 09:07

В документах имеются сведения, что Бенардос похоронен на ПАРАФИЯЛЬНОМ кладбище. Если принять во внимание, что слово "парафия" обозначает сугубо католический приход, то совсем неясно место захоронения. Если считать, что это слово употреблялось в понятии "церковное кладбище", то в Фастове таковое было не одно. Есть воспоминания смотрительницы кладбища, на месте которого находится ж.д. больница, располагавшегося на ул. Кирова, что там был похоронен очень известный в Фастове инженер. А вот конкретно кого она имела в виду, сейчас установить невозможно, ибо во время существования того кладбища, ей было уже далеко за 60 (а может, и более). Так что, достоверно установить место захоронения Бенардоса, пока, невозможно.
Omnia mea mecum porto

#27 Гость_taho_*

Гость_taho_*
  • Гости

Отправлено 16 Ноябрь 2012 - 09:52

В документах имеются сведения, что Бенардос похоронен на ПАРАФИЯЛЬНОМ кладбище. Если принять во внимание, что слово "парафия" обозначает сугубо католический приход, то совсем неясно место захоронения. Если считать, что это слово употреблялось в понятии "церковное кладбище", то в Фастове таковое было не одно. Есть воспоминания смотрительницы кладбища, на месте которого находится ж.д. больница, располагавшегося на ул. Кирова, что там был похоронен очень известный в Фастове инженер. А вот конкретно кого она имела в виду, сейчас установить невозможно, ибо во время существования того кладбища, ей было уже далеко за 60 (а может, и более). Так что, достоверно установить место захоронения Бенардоса, пока, невозможно.



Записи в метрических книгах Свято-Воскресенской церкви в архиве за 1905 должны быть, надо обратиться с просьбой к igor_roz




... латинский фастовский костел ограблен, а ксендзы прогнаны и убито гайдамаками до 600 душ шляхты, погребенных в месте, где теперь находится могила близ нынешней Воскресенской церкви /Похилевич Л. Сказання о населенньїх местностях Киевской губернии/

Сообщение отредактировал taho: 16 Ноябрь 2012 - 09:52


#28 borisovich

borisovich

    The simple administrator

  • Главные администраторы
  • PipPipPipPipPip
  • 13 652 сообщений

Отправлено 16 Ноябрь 2012 - 22:21

Окончание

Нам такого красеня до «Музею на колесах» прилаштувати!
]]>Изображение]]>


Післямова.

Спогадів досить не на одну книжку. Але чи потрібні вони ще комусь крім рідних і близьких? Може однолітки, друзі дитинства відчують легку ностальгію про ті часи нашого дитинства, юності. Бо коло життя все скоріше до свого кінця мчить, тож хочеться по собі слід якийсь залишити, хай у спогадах і нотатках але щоб залишився. Тож, поки завершу цю душевну сповідь а як відгук у рідних фастівчан вона найде та я при здоров’ї буду, і далі продовжу! Побачимо! Слід подякувати моєму гарному товаришу Володимиру Плюті, бо він на сайті міста цікаві матеріали подає та фото чудові (в більшості, саме їх я використав для наочності написаного).
А завершу Фастівською новиною! Нещодавно працівники ЖЕКу встановили пам’ятник відомому сантехніку, як подивився, то це ж ветеран виробництва, чудовий майстер Даниленко Володимир Вікторович, поважають його підлеглі і як майстра, і як людину чудову. Всім би таку шану
мати!
Тож призупиняю писати, хай думки далі зріють! Хай з усіма нами милість БОЖА буде!


Ось він-відомий сантехнік Фастова!
]]>Изображение]]>


Вміст:

1.Вступ_________________________ стор.-3
2.Фастов –місто моє, моя любов ____стор.-3
3.Про «Музей на колесах»__________стор.-31
4.Фастівські смішинки _____________стор.43-58
5.Після мова ___________________ стор.59-60

ТОВ «Принт-Поліграф» ,заказ 20/415-2012,100-екз
.


Для нотатків:

____________________________________________________________________________________________________
____________________________________________________________________________________________________
_
____________________________________________________________________________________________________
_
___________________________________________________________________________________
____________________________________________________________________________________________________
____________________________________________________________________________________________________
_
____________________________________________________________________________________________________
_
___________________________________________________________________________________
____________________________________________________________________________________________________
____________________________________________________________________________________________________
_
____________________________________________________________________________________________________
_
___________________________________________________________________________________
____________________________________________________________________________________________________
____________________________________________________________________________________________________
_
____________________________________________________________________________________________________
_
___________________________________________________________________________________
____________________________________________________________________________________________________
____________________________________________________________________________________________________
_
____________________________________________________________________________________________________
_
___________________________________________________________________________________
Omnia mea mecum porto

#29 Natali777

Natali777

    Гість Фастова

  • Пользователи
  • Pip
  • 1 сообщений

Отправлено 17 Ноябрь 2012 - 19:02

Вот как то не то... Начало книги довольно не плохое а вот истории из жизни автора, а именно стилистика написания, желают лучшего. Как-то пресно, не современно, академически написано. Я так понимаю, автор написал что-то типа мемуара. Но мемуары предназначаются ведь для потомков а им читать это будет не так интересно.Понятно, конечно,что автор не профессиональный писатель но поэтому и не нужно равнятся на стилистику класиков. "Її чотири лапи звисали з черпака якось гордовито та нахабно"-((((( (не знаю как откоментировать кратко и лаконично, потому выразил в виде смайлика)


Критиковать проще, чем писать, для этого достаточно вызубрить теорию создания литературных произведений, а на счёт практики, то тут подходит такая цитата : «для создания музыкального шедевра не достаточно выучить семь нот и изучить строение музыкальных инструментов».
Что касается данного произведения, то в нём важно не сходство или отличие с классическим стилем, а важно приближение к народному устному творчеству, что намного более близко по духу простым людям, для кого, собственно и было оно написано.
На счёт современного стиля, а не академического, то трудно определить что более интересно потомкам, ведь уже и современники практически ничего не читают. Но намного интереснее прочитать такое произведение, чем ту муть, какой напичканы современные учебники украинской литературы.

#30 alecko

alecko

    Вшанований громадянин міста

  • Пользователи
  • PipPipPipPipPip
  • 1 498 сообщений

Отправлено 17 Ноябрь 2012 - 19:58

Начало книги довольно не плохое а вот истории из жизни автора, а именно стилистика написания, желают лучшего. Как-то пресно, не современно, академически написано.

Вариантов истории про телегу и козу на шлагбауме, лично я знаю не меньше пяти. Происходило это если не в Хацапетовке, то в Мухосранске... А больше всего понравилось описание этого случая (подобного) Михаилом Веллером




Количество пользователей, читающих эту тему: 0

0 пользователей, 0 гостей, 0 анонимных

   Rambler's Top100    Рейтинг@Mail.ru