To Top

Перейти к содержимому



Шановні відвідувачі!
Попереджаємо, що прямі посилання на сторонні ресурси (крім Фастівських),
будуть видалятися!
Можливі посилання на ЗMI та фотохостинги.

Фотография

Ода Другу


  • Авторизуйтесь для ответа в теме
В этой теме нет ответов

#1 borisovich

borisovich

    The simple administrator

  • Главные администраторы
  • PipPipPipPipPip
  • 15 073 сообщений

Отправлено 28 Апрель 2017 - 22:33

Ми зустрілись, коли я ходив по території салону б/у-шних тачок і підшуковував собі транспорт. Потреба у авто була нагальна (садок в малого, мої гастролі), гроші були, шукав щось підходяще. Як завжди буває в таких випадках, зі всіх сторін обсіли порадники, кожен з яких гнув свою лінію. В результаті я просто поїхав в той салон і ходив поміж автівок, сам собі не даючи відповідь на запитання: «А ти сам що хочеш?».
І тут я побачив тебе…
Ти стояв одиноко скраєчку автомобільного ряду. Тебе трохи затуляли більші Лєксуси, габаритні Мерси. Але я побачив тебе. Твої сумні фари ,у яких застигли сухі сльози. Я ще тоді запитав у продавця: «цей вільний?». І мені здалось, що в цей момент ти блимнув фарами!
Я не купив тебе. Я ВИКУПИВ тебе. Ти був схожий на породисте песеня, яке хтось сприйняв за дворняжку, яку можна посадити на ланцюг… вони не бачили у тобі того, що побачив я! Але ти не був песеням! Хоч мій син і казав, що коли татко натискає на педаль акселератора, то під капотом гарчать собачки, але ні…
Спочатку я назвав тебе Реджинальд, ну, бо ти так велично виглядав для мене. Дідько забирай, ти був моїм першим. 31 рік я чекав на тебе, на свого першого залізного коня. І я вважав, що ти такий пафосний, яким я тебе бачив. Аж поки я не помітив твою кумедну поведінку та твої звуки під час подолання перешкод. Ну, тоді, коли Київ в березні засипало снігом і все місто стало! Ми якраз виїхали з павільйонів Укртелефільму на Туманяна. Все навколо замело в кучугури, а вулиця з обох сторін була заблокована поваленими деревами, між якими туди-сюди сновигали автівки… Ти дуже незграбно перелазив через ті дерева, видаючи з себе характерне гарчання. І я зрозумів, Ти – Ведмедик! Ти, попри усі свої габарити, просто маленький, незграбний, але дуже відданий Ведмедик.
Нашій дружбі ніщо не віщувало довгого життя. Ти ж пам’ятаєш, як через три години після того, як я сів за твоє кермо, я відірвав тобі передній бампер? Мій чотирирічний Дмитрик якраз в цей момент казав своїй подружці: «а мій тато машину купив… наканєц-то». А я розвертався в дворі на Нивках і відірвав тобі бампер об той шмат арматури, який не помітив в кущах. Бампер повиснув на двох дротах… Я рвав на собі волосся, бо три години тому я тебе застрахував, а страховка починала діяти з опівночі. Я прив’язав твій бампер до твого тіла якимись шнурками, поки ми їхали, бампер відвалювався і іскрив між колесами. Я хотів плакати… а ти, мабуть, і плакав, просто я у розпачі своєму твого не помічав. Наступного ранку я приїхав на місце аварії, відірвав бампер, викликав страхову і попросив свого знайомого полковника з УБОЗу, щоб він підсобив з адекватними ДАЇшниками, щоб помогли «розрулити» ситуацію. Вони приїхали і забрали в мене права. Я тоді дзвонив до полковника і кричав, що це «неправильні пчьоли і в них неправильний мьод»!!! Так я вперше потрапив в суд. А ти сміявся з мене… а я вчився…
Я сідав за твоє кермо зі страхом. На той момент я вже 7 років не кермував. А навіть той попередній досвід і не назвеш кермуванням. Ну що там: Збараж-Вишнівець, Збараж-Тернопіль. Поки тато був живий, то давав проїхатись на нашому Жигулі з прізвиськом «Ляля». Але то «Ляля», а ти – Ведмедик! Тому я шукав водія. Той не підійшов, тому я не підійшов, той не викликав довіри, в того більш стабільне місце роботи… так дотягнув до грудня 2012-го. А потім січня/лютого 13-го. І коли я всю зиму від’їздив за твоїм кермом, то зрозумів, що вже ніколи нікому тебе не віддам!
Ми здружились! Я гладив тебе по керму, коли ти трясся на ділянці з Калуша в Жидачів, я тобі музику вмикав коли в Великих Мостах ти відмовлявся їхати через той самий міст. Поїти обіцяв тебе найкращим я бензином, мій Ведмедику! І не збрехав. Поїв тебе і не звертав уваги, що твій 4,2-літровий пив відрами! Бо ти так виручав! І ти все пробачав! Пам’ятаєш, як я клав по два твоїх колеса на ділянці в 30-ть кілометрів з Підгайців на Тернопіль? А я навіть ще тоді не знав, як домкрат під тебе поставити… слава Богу, світ не без добрих людей. Я пробивав твої колеса і ставив на них гулі, поки, нарешті, не поміняв 20-ий діаметр на 19-ий.
Тоді стало легше, але не остаточно! Ми продовжували залишати колеса: під Кременцем з боку Дубно, під Кременцем з боку Вишнівця, на трасі між Харковом і Дніпром (ти ж пам’ятаєш, друже Фоззі), у Києві, під Львовом… але ти все пробачав і став тим самим вірним другом, який рятував мою дурну голову разом з тілом, коли я , недосвідчений, йшов на обгін там, де не треба було. Ти витискав із себе максимум, щоб я втиснувся між тою фурою і «газелькою» під Хмельницьким. Я пам’ятаю, як калатало твоє серце/двигун… в унісон з моїм… ми вчились разом. Я пізнавав тебе. Ти розумів мене.
Ти був дуже хвацьким, Ведмедику! Пам’ятаєш, як на Бульварі Шевченка о 8 ранку, на світлофорі, справа від нас зупинився твій родич «Range Rover Vogue»? Ми собі спокійно стояли, а він раптом почав гарчати двигуном, кидаючи нам виклик… на що він сподівався? Я не знаю! Ти ж мав такий ривок, що може позаздрити стріла, яку стрілець пускає з тисового лука, і коли жовтий переходив у зелений, ти стрибнув вперед так, що Вог міг просто поцілувати тебе в «комин». Так, рівно через метрів 50 він обійшов нас, як стоячих, але ж то було, як махати кулаками після бійки, ми сміялись)).
Оооо, ти був джентльмен! Скільки разів, бувало, бачачи, як дівчина якась не може справитись з машин потоком і тим своїм авто малолітражним туди-сюди і ні в яку… ти просто перекривав своїм масивним тілом обидві смуги, підморгував тій молодиці фарами, мовляв, давай манюня, я прикрию… І радість від долоньки мокрої в вікні, що «дякую» симовлізує, перекривала всі ті матюки, які ти вислуховував зі всіх сторін. 
А потім ти став незамінним, коли прийшли сумні часи… 
Ти мчав до хлопців на Чонгар. Ти віз їм щось потрібне: розгрузки, броніки, та навіть, дідько забирай, і цигарки… то все було потрібне.
Коли ми їздили в АТО то ти, на початках, боявся. Ховався десь в тіні «Уралів». За Хаммерами, за «броньою». А потім сміливішим став. Рисачив, гнав, ти був невтомним. А пам’ятаєш, як у Пісках, коли сказали, щоб я тебе залишив під мостом, бо можеш не вернутись? Ти так дивився мені в слід… ти так хотів туди зі мною, боявся, що без тебе мене ще хто образить! А хто ж мене образить, коли я з хлопцями з 80-ки? І як ти тішився, коли Василь мене назад привіз від хлопців… ти гарцював, ти навіть виду не подав, що «спати» вже пішла пневмопідвіска. Ти там пройшов десятки тисяч кілометрів. Від’їздив від Широкіно до Кримського, і навіть десь туди за Біловодськ… ти став своїм на блок-постах і додавав у швидкості, коли на горизонті з’являлись терикони!
Ти був народжений для мандрів! Немає ні одної області, де б ми не були разом. А як же ти любив, коли по тобі і у тобі грались діти… коли вони обліплювали гронами тебе… гойдалися на дверках, на капоті грались… а я стояв собі неподалік і тішився…
Так, ми не були на всі 100% чемні хлопці. Ми забували іноді вмикати поворотник, сліпили зустрічних неближнім світлом і навіть раз спокійно їхали по Парковій дорозі і гнівались, чого всі пруть нам в лоб по зустрічній, а там в цей час була «односторонка»… але ми вміли пропускати, ми шанували пішоходів і не боялись просто стати посеред дороги, якщо хтось нагло бикував. 
 Ти чесно відслужив своє, мій друже. Всі 54 місяці! 150 000 кілометрів – як одна довга і захоплива мандрівка. І кожен її метр – історія наших стосунків. Після чергової поїздки на Донбас, коли ти вже хрипів… коли рипів всіма своїми агрегатами й вузлами… коли я уявляв, що ти – це кінь і справа честі – це пристрілити тебе!... Коли мені сказали, що реанімація тебе вартує стільки ж, скільки ти вартуєш… я здався. Я тебе зрадив, друже мій. Не просто зрадив… я продав тебе, мій друже. Я друга вперше у житті продав… Поцілував тебе в запилений капот, обняв востаннє і віддав в руки незнайомих нам людей.
Маю надію, що ти мені пробачиш. Повір, я відривав тебе від серця. У мене більше вже ніколи не буде такого Ведмедика, як ти. І ти також, кому б ти не дістався, не будеш такий відданий, як був мені.
Прощай. Я пам’ятатиму тебе до скону.
З любов’ю… 
я навіть не спитав, як ти мене натомість називав…

 


Omnia mea mecum porto


Шановні відвідувачі!
Попереджаємо, що прямі посилання на сторонні ресурси (крім Фастівських),
будуть видалятися!
Можливі посилання на ЗMI та фотохостинги.




Количество пользователей, читающих эту тему: 0

0 пользователей, 0 гостей, 0 анонимных


Шановні відвідувачі!
Попереджаємо, що прямі посилання на сторонні ресурси (крім Фастівських),
будуть видалятися!
Можливі посилання на ЗMI та фотохостинги.