To Top

Перейти к содержимому


Фотография
* * * * * 1 Голосов

ПОЗИЦІЯ №19


  • Авторизуйтесь для ответа в теме
Сообщений в теме: 3

#1 Shaman

Shaman

    Злобный админ

  • Главные администраторы
  • PipPipPipPipPip
  • 1 847 сообщений

Отправлено 02 Декабрь 2008 - 18:15

Громадсько-політична газета:

ПОЗИЦІЯ №19

Фастівське незалежне видання.

]]>Изображение]]>

«Єднаймося, брати мої…»

Закликав до єднання своїх земляків Тарас Шевченко. Слухали вони, часто не чуючи. Той заклик за краще серцем сприймати, а не вухами, на яких не тільки шапка тримається. Локшина теж. «Не слухалась Катерина, ні батька, ні неньки. Полюбила москалика…» Чекайте, вона полюбила. Бо ми ж так у запалі емоцій все на «москалів клятих» вернемо. Шкідливий кіт, та для чого господар? Якщо ти ним є, то й гляди за своєю господою, коли ти в ній не зайда.
Дивився нещодавно документальний фільм, здається, під назвою «Наказано вижити». Про сторінки нашої минувшини розповідає. Дурним телепнем називає Тарас Шевченко Богдана Хмельницького за його Переяславську Раду. А що ж його наступники, козацька старшина? Куди дивилися? Та за свої маєтки, за свої хутори більш переживала, ніж за Україну. Продали тим же москалям молоду державу. І самі продалися. Правобережний гетьман Павло Тетеря поцупив козацьку казну і чкурнув до поляків. Гетьман Брюховецький так «доповнив» Переяславські статті, що дозволив московітам навіть податки збирати на Україну. Оце такі-то та на них схожі батьки нації і віддавали її сироту-неньку в руки то Москві, то Варшаві.
Уважно слухав виступ президента України Віктора Ющенка при відкритті меморіалу жертвам голодомору. Нелюди творили його. І прощення їм від живих не буде. Комуно-радянська система, більшовицький безбожний режим творив свою політику. А бездержавна Україна пожинала плоди. Називав Віктор Андрійович причини голодомору, починаючи з плину часів Київської Русі: це і розбрат між собою, продажність, безвірство, бездержавність, що й привело українців до мільйонного з часом винищення. Як писали історики, селяни (хто вижив після 1932-1933 рр.) хоч і запізно, але нарікали на себе за ту біду, бо не пішли за Симоном Петлюрою у 20-х роках боротися за незалежну Україну, а дали більшовикам одурити себе. А можливість створити на руїнах царської російської імперії власну державу була. Окремі бездержавні європейські народи скористалися такою нагодою. Сколихнулась від сплячки й Україна тоді. Академік Грушевський і його соціял-демократичний уряд нарешті Четвертим універсалом проголосив Україну самостійною державою. Вже в листопаді 1918 р. і Західна Україна визнала себе незалежною від Польщі та Угорщини.
І ось делегація ЗУНР їде в Київ, щоб укласти акт злуки (об’єднання) із гетьманом Скоропадським та відродити українську державу. Не доїхали, зупинились у Фастові, бо в той час «помаранчевий» Симон Петлюра здійснює державний переворот – потіснивши Уряд українського гетьмана Скоропадського з пагорбів Києва.
Революції до добра ніколи не доводять. Хай і підтримувана колишніми царськими офіцерами влада Скоропадського, але тримала більшовиків в їх кордонах Червоної Росії. Уряд же директорії, підписавши Акт злуки 1 грудня 1918 року у Фастові, вже наприкінці січня 1919 року, здав Київ більшовикам.
А проте акт єднання України було проголошено в нашому місті. Для Фастова події більш вагомої, значущої в історичному сенсі немає. І до честі націонал-патріотичних сил міста вона й відзначає щороку цю подію. Своїми силами. Без влади.
Не дає загубитися пам’яті про ту сторінку історії наш громадський музей «Музей на колесах». Ось уже 7 років як місцеві патріоти опікуються роботою музею: приймають відвідувачів, проводять екскурсії, займаються видавничою діяльністю, друкуючи матеріали на історичну тематику. За цей час музей відвідало майже 3 тисячі шанувальників історії. Він став місцем патріотичного виховання молоді.
Влучно засвідчують слова зі стенду, що біля музею – «Тут єдналась Україна». Так, у Фастові відбулась чергова спроба об’єднати Україну в одну соборну державу. Бо незнищенний дух українців до незалежності, до свободи. Не вийшло. Короткочасною виявилася та держава. Та чи варто знову винуватити вождів нації, як в минулому, так і тепер, що ті виявились не на висоті політичної зрілості, не «дотягувались» до державницьких помислів народу? Ми ж самі дозволяємо їм керувати нами, хоч як то не гірко зізнаватися. Потім і плачемося в рукава від жилетки, що знову нас ошукали. «Єднаймося, брати мої…» писав великий Тарас. Ми єднаймося, бо вони завжди будуть готові сісти нам на шию.
Та ще шануймося в ім’я пам’яті кращих звитяжців бездержавної України, щоб вона стала, зрештою, незалежною, заможною. Слава Україні!

Директор громадського музею «Музей на колесах»
Анатолій Корчак

===================================

Вулиця, що веде до Храму

Під такою назвою наприкінці 80-х років з’явилася в місцевій пресі стаття молодого фастівського журналіста Василя Портяка, в якій він на базі власних досліджень, пошуків першим у Фастові підняв питання повернення тодішньої вулиці Леніна її історичної назви – вул. Соборна. Про це і пішла розмова з нині відомим на всю Україну письменником, кіносценаристом, моїм добрим товаришем паном Василем:
- Закінчив я тоді Київський Університет і попросився на роботу у Фастів. Це щоб ближче до Києва. Вже тоді мав потяг до літературної діяльності тому й столиця з її потенціалом слугувала джерелом поглиблення знань. А працював фотокором у газеті «Перемога».
Придбав якось світлину кінця ХІХ століття з видом Фастова, і на ній видно було Собор над Унавою. До нього вела вулиця. З одного боку забудована, з іншого – рівчаки. Вулиця називалась Соборна. Тоді ж відразу і загорівся бажанням зробити все від мене залежне, щоб повернути їй колишню назву.
- Це в ті совітські часи?... – іронізую співбесіднику.
- То так. Та про таке лише мріялось. Але стаття вийшла. Знайшлися і прибічники ідеї. Сам писав листи друзям і вкладав у конверт інший конверт із зворотною адресою – вул. Соборна, редакція газети «Перемога», Василю Портику. Згодом мою ідею підтримав директор Фастівської друкарні Віталій Іванович Волков. Став у документах писати - вулиця Соборна.
- Пане Василю, не повіриш, але мені випала честь стати одним із похоронної команди, яка остаточно привела у відповідність до історії назву вулиці. Я тоді працював заворгвідділом міської ради тож і мав тісні контакти із депутатами ради. Мій побратим-однодумець Віталій Карпелюк, депутат міської ради, вже кілька разів виносив на обговорення сесії питання повернення вулиці її історичної назви, а проте голосів для прийняття рішення не вистачало. Ось тоді я і сказав Віталію: «З Леніним треба боротися по-ленінськи». І став проводити «підривну» роботу між депутатами. Розмовляв із нестійкими нардепами, переконував. І коли набралося 17 голосів, необхідних для ухвали проекту постанови, тоді в черговий раз і постало це питання на сесії. Пригадую, як бурхливо йшло обговорення. Нашими прибічниками стали колишні комуністи Людмила Чиженко, Віктор Британов і інші чесні депутати, чим ледь не шокували вони своїми намірами комуно-соціалістів. І ось назріла критична ситуація - половина депутатського корпусу проголосувала «за» і стільки ж «проти». Ніби патова ситуація. Міський голова Оксана Власенко ще не голосувала. Всі дивимося на неї і нервуємо. Її голос вирішальний. А та хоче бути і красивою, і розумною. Проте її внутрішній голос, мабуть, підказав їй – вона теж українка. І ось тоді зала зірвалась аплодисментами – вулиці Леніна вже не існує.
А вже на ранок депутат Володимир Закусило позривав таблички з назвою вул. Леніна і почепив нові – вул. Соборна. Ось така історія.
- Пане Василю, здається, це ж ти тоді і перворідство підписання Акту злуки на станції Фастів відкрив.
- І я, і не я. Факт тієї події хоч і не висвітлювався широко, а проте і не спростовувався. Його не можна було вирвати з історії. З академічних джерел і поновив його, доніс до більш широкого загалу. Здається мені, що наш фастівський учитель історії із школи №5 Павло Полянський тоді почав писати кандидатську роботу по матеріалах Акту злуки. Про цю подію ще більш активно заговорили і в місті, і в столиці, коли в 1993 р. на станції Фастів патріоти на чолі з В’ячеславом Чорноволом почепили табличку, з якої громадськість і довідалася, що 1 грудня 1918 р. у Фастові відбулась історична подія загальнодержавного значення – Україна об’єдналася в соборну українську державу в її історичних кордонах.
Я подякував Василю Портяку за відкриті ним фастівські сторінки історії. Історії великої і малої, яку творять люди. Часом і зовсім незначні, маленькі українці. Але історію України – великої європейської держави.

Анатолій Корчак

===================================

Пише Явдоха Ільчанич, Рунгури, I.IV.1919
До Миколи Прокопова з 25-го гарматного полку

Ой в среду пораненько, лиш стало світати
Сіла ж я до стола дрібненький лист писати.
Ой сіла ж я коло стола та й думку думаю.
Як до Тебе, серце моє, лист писати маю.
Ой напишу я до Тебе дрібненький листочок.
Усю тугу виспіваю бодай на часочок.
Ой сива зозуленько, що рано літаєш.
Скажи мені вірну правду, де любка видаєш.
Ой видаю над Дунаю тихою водою.
Як хустиною втирає очка шовковою.
Коли б рибонькою була, то я би поплила,
Я би свого Никольчика та й розвеселила.

Пише П. Е. Тростянець, п. Рожнів. 30.ІІІ.1919 до Юрія Павлика, з 36-го п. ім. гетьмана Мазепи, Коломия:
Ой де ж Ти, милий, де ж Ти пробуваєш?
Мабуть, мене, молоденьку, уже покидаєш.
Молодосте, чарівнице, хто ж тебе не знає,
Чогось серце завмирає, як Тебе згадає.
Ой навчив Ти мене, милий, навчив Ти любити.
Тепер годі скривавлене серденько зцілити.
Отсе Тобі, дівчинонько, за ті карі очі.
Що так дуже цілувала темненької ночі.
Кличеш мене, моя зоре, на тайну розмову,
Ой не вчую я від тебе коханого слова.
Ой не вчую, бо не можу без милого жити.
Б’ється серденько у грудях, не в силі спинити.
Та й широко, та й глибоко думкою займаю.
А ще ширшу, а ще глибшу я надію маю.
Та надія — нагорода велика від Бога,
Не бажаю я від Нього кращого нічого.
Горить біле моє личко, як в лузі калина.
Прилинь, прилинь, мій миленький, бодай на хвилину.

Пише Катерина Павлюк, Матіївці, Залуче, 2.IV.1919 до Івана Павлюка, з 36-го п. ім. гетьмана Мазепи. Коломия:
Ой кувала зозуленька в зелененькім гаю.
Вітаю Тя, любий мужу, з рідненького краю.
Ой кувала зозуленька поміж яблінками.
Вітаю Тя, милий мужу. Божими словами.
Ой кувала зозуленька в зеленім залужу,
Коби ти знав, Івануньку, як я дуже тужу.
Ой, коби я мала крила, соколом злетіла б.
Осю правду, любий мужу. Тобі розповіла б.
Ой коби я була прутом, потоком бистреньким.
То поплила б шепочучи там, де мій миленький.
Якийсь камінь залягає на серденьку моїм:
Скажи мені, любий мужу, як Тобі на Твоїм.
Ой вийду я на вулицю, стану та й думаю.
Тебе, милий Івануню, в одно визираю.

Пише Василь Гонсаш, 9.IV.1919 до Марії Федорук. Турка, п. Коломия:
Ой в неділю дуже рано зачало світати.
Ой прилетів соловейко та став щебетати.
Щоби до Марійки листок написати.
Через ліси, через гори листок посилаю
І з Тобою, Марієчко, серцем розмовляю.
Як Ти його та дістанеш і будеш читати.
То в неділю пополудні прошу відписати.
Сів я собі раз в неділю та й думку думаю.
Чому ж то я від дівчини листочка не маю.
Ой не маю один тиждень, другий не приходить.
Відай, мила, вже до Тебе хтось інакший ходить.
Посидів я, подумав я, чогось тяжко стало.
Чогось в мене, молодого, веселості мало.
Бо я служу Україні і тебе не бачу,
В чистім полі та й у бою дні і ночі трачу.
А той ворог наступає, чигає на душу.
Тому рідну Україну боронити мушу.
Зійшла зірка, зійшла ясна та й на темнім небі,
А я папір розгортаю, пишу лист до Тебе,
Ой прилети, зозуленько, та й сядь на калині.
Та занеси цей листочок любенькій дівчині.
Написав я цей листочок гадками-думками.
А тепер кінчу його святими Божими словами.

Слава Ісусу Христу.

====================================ї

Фастівська вікопомна сторінка в історії соборності держави

Більшість із нас знає прощень Соборності, який Україна відзначає 22 січня на честь урочистого підписання договору про об'єднання земель УНР та ЗУНР в одне державне утворення у січні 1919 року у Києві на Софійській площі.
Але, на жаль, не всі в Україні (і навіть у Фастові!) знають про фастівський договір, який був укладений чільниками УНР та ЗУНР у нашому місті в ті буремні неспокійні часи. Саме у Фастові 1 грудня 1918 року представники Української Народної Республіки Володимир Винниченко, Панас Андрієвський, Федір Швець, Симон Петлюра та Секретаріату Західно-Української Народної Республіки Льонгин Цегельський, Дмитро Левицький уклали передвступний договір про злуку - об'єднання двох українських держав у єдину. І зобов'язалися втілити цей договір у життя в найкоротші терміни. Ці події у Фастові мали велике історичне значення, адже чи не вперше з часів княжої доби українці, що перебували під владою інших держав, виявили бажання об'єднатися в одне державне утворення і закріпили це бажання письмовим договором.
За радянських часів інформація про цю подію замовчувалася і не була відома широкому загалу. Тільки з настанням Незалежності багатьом фастівчанам відкрилися ці важливі історичні факти. З метою увіковічення тих подій 5 грудня 1993 року з ініціативи фастівського депутата Віталія Шевченка на залізничній станції Фастів, на території якої і відбулось укладання договору, за участі тодішніх керівників Народного Руху В'ячеслава Чорновола та Михайла Гориня була відкрита пам'ятна дошка.
Пізніше, вже в 2001 році, до 10-річчя Незалежності на території станції з ініціативи громадського активіста Віктора Бойка, за участі Анатолія Корчака та підтримки керівництва Південно-західної залізниці постав фастівський міський громадський музей "Музей на колесах". У залізничному вагоні, який реконструювали фастівські залізничники, було відтворено антураж тих вікопомних подій, а пам'ятний знак, розташований поруч, розповідає всім подорожуючим, що саме відбулося на цьому місці в грудні 1918 року.
У депутатів міськради, громадсько-політичних активістів та краєзнавців є прагнення гідно увіковічнити цю важливу історичну подію і до наступної ювілейної 90-ї річниці підписання договору встановити на місці події новий пам'ятний знак за проектом фастівського скульптора Анатолія Древецького та в центрі міста — повноцінний пам'ятник Соборності, який би унаочнював всім фастівчанам та гостям міста важливість Акта Злуки українських земель в єдине ціле і був би характерною візитівкою міста. Наголошувалося також на тому, щоб увіковічити цю важливу подію в топонімічних назвах вулиць міста, які в більшості й досі чомусь носять назви радянських комуністичних діячів.
Але, щоб ці задуми здійснилися, потрібне не тільки прагнення небайдужої громадськості, а й підключення та допомога органів влади в особі депутатів міста, яким потрібно, не зволікаючи, звернутися до центральних та обласних органів влади з проханням виділити з бюджетів кошти для реалізації цих проектів і закласти в міському бюджеті певну суму для часткового фінансування цих ювілейних заходів.
Нам потрібно рекламувати своє місто, свою історію по всій Україні не чорним піаром кримінальних хронік та місцевих розборок, а нашою вікопомною історичною минувшиною, яка б надихала і формувала наступні покоління фастівчан.
Ганьба нам, якщо цього не робитимемо.
Олександр ЧЕРНИШЕНКО

Післямова

Читаючи свою статтю річної давнини, констатую факт того, що актуальність її не змінилась, а нажаль, час, а це - цілий рік, вже втрачено. Втрачено дорогоцінний час, за який можна було б чимало зробити задля того, щоб Фастів гідно підійшов до відзначення 90-річниці тих відомих подій грудня 1918 року, які вписали наше місто в історію буремного XX століття. Нажаль питання відкриття до цієї круглої дати в місті монументу Соборності, який міг би стати окрасою міста, не хвилювало ні депутатів міста, ані міську владу, яка за останній рік мінялась кілька разів. Звичайно, настане святкова дата, будуть урочисті промови та поздоровлення, але далі них справа не піде. Свято мине, можновладці повернуться до боротьби за владу, а увіковічення славетної історії рідного міста так і залишиться справою небайдужих ентузіастів… Нажаль…


======================================

Прадід Олега Тягнибока по маминій лінії Льонгин Цегельський (па фото - справа) увійшов у бурхливу українську історію XIX століття як політик, дипломат, адвокат, журналіст і видавець. Народився у Кам'янці-Струмиловій (тепер Кам'янка-Бузька на Львівщині). Після закінчення Академічної гімназії вступив на юридичний факультет Львівського університету. Брав активну участь в українському студентському русі, зокрема в організації з'їзду українських студентів. Один з ініціаторів студентських виступів у Львівському університеті у 1901 році та селянських страйків у Галичині у 1902 році. Захистив докторську дисертацію з міжнародного права. Редагував журнал "Молода Україна", пізніше - газети: «Діло», «Свобода», «Українське слово», "Літературно-науковий вісник". Видав брошуру Миколи Махновського "Самостійна Україна". Від Української національно-демократичної партії його обирали депутатом до австрійської Державної Ради, пізніше - послом (депутатом) до Галицького сейму.
22 січня 1919 Льонгина Цегельського призначили заступником міністра зовнішніх справ Української Народної Республіки. Того ж дня йому надали честь зачитати Акт злуки між ЗУНР і УНР біля пам'ятника Богданові Хмельницькому в Києві. Про 22 січня 1919 року Льонгин Цегельський написав пророчі слова: «Це така дата, що її виучувати будуть напам'ять українські діти грядущих поколінь побіч таких дат, як дата Хрещення Русі, як битва над Калкою, як битва під Полтавою або зруйнування Січі». У 1920 році став представником ЗУНР за кордоном.

=========================================

Від діда-прадіда
завжди з нею, з Україною!


Найголовнішим документом музею є, безперечно, акт злуки чи об’єднання, який підписали перші чільники тодішніх держав - Західно-Української та Української народних республік. Перша народжена 1 листопада 1918 року. Друга відроджена вдруге в тому ж листопаді того ж року. І під цим документом стоїть підпис Льонгина Цегельського. Про інших учасників дійства як то Симона Петлюру, Володимира Винниченка, Андрія Швеця музейні стенди розповідали. А ось про дещо загадкову особистість на прізвище Цегельський – ні. Відверто, громадським силам музею можливо було і не завжди до глибокого розкриття історичних забутих сторінок. Хоч це й не може служити виправданням.
Та ось кілька місяців тому дирекція музею налагодили більш тісні стосунки з партією ВО «Свобода», і на сторінках газети «Позиція» стали з’являтися матеріали на партійну тематику «Свободи», її неординарного лідера Олега Тягнибока. Тож і не дивно, коли в одному з номерів свободівської газети «Свобода» я прочитав розповідь про родовід голови партії. А прочитавши, був ледь не ошелешений – наш Льонгин Цегельський виявляється є прадідом Олега Тягнибока. І враз постали самі собою історичні паралелі, порівняння. А відтак і захоплення вкотре славним сином України, патріотом Льонгином Цегельським та його нащадком з усіма ознаками характеру свого прадіда.
Та ж харизма, той же підвищений тонус націоналізму у самих світлих без відтінку фарбах. Націоналізму, - як синонімому щирої любові до України, патріотизму у більш вживаному звучанні. Відкривши для себе таку приємну сторінку минувшини України, ми негайно з активістами музею оформили новий стенд в музеї, де й розповіли про славну родину Цегельських – Тягнибоків.
Готуючись до відзначення 90-ї річниці підписання у Фастові 1 грудня 1918 року відомого Акту злуки, вирішили запросити на цю подію і Олега Ярославовича. Сподіваємось йому буде приємно пройтися по землі, по історичному місті, де ступала нога його прадіда, побувати в музеї, де бережуть і вшановують пам’ять борців за незалежну соборну Україну.
Директор музею «Музей на колесах»

Анатолій Корчак

============================

Листи

В дивний час живемо панове-товариші. Світову економіку гойдає криза, криза в українському парламенті і в головах політиків, які вирішують свої проблеми – ніяк не працевлаштуються (не всядуться в керівних кріслах).
А життя йде само собою. В ньому відбуваються, деякі, на мій погляд, позитивні зміни, особливо в нашій пошарпаній недругами історії. Майже повсюдно постають хрести на могилах невинно убієнних земляків наших в 1932-1933 рр., піднімається з попелища і забуття козацька столиця Батурин.
Вшановується величним стрімким пам’ятником в Боровій бойовий подвиг січових стрільців під Мотовилівкою у 1918 р. Скоро будемо відзначати не менш важливу дату – 90-річчя об’єднання всіх українських земель в одну українську державу.
Хто творив цю маловідому старшому поколінню історію? 20 років тому мені випала нагода побувати на зруйнованих тодішньою владою стрілецьких могилах, почути вперше стрілецькі пісні, які нині співає вся Україна. Просто було дивно дізнатися, що гімн «Коли ви вмирали, вам сурми не грали» написав учасник мотовилівського бою Михайло Курах. Командир кінноти січових стрільців Левко Лепкий написав майже народну пісню «Гей видно село, широке село під горою». Клим Гутковський написав не менш популярну «Гей ви хлопці січовії». Степан Чернецький вилив серце у вірш-пісню «Ой у лузі червона калина». Василь Вишиваний (псевдонім) один з престолонаслідників Австро-Угорської імперії, який зрікся своїх титулів і воював на фронті стрілецьким старшиною. Дослужився він до полковника. Досконало володів українською мовою, писав гарні вірші як ось:
До зброї! До зброї стрільці!
Зірвіться, ламайте кайдани!
З’єднаються з вами полеглі борці,
Узгояться давнії рани
А що ж рядове стрілецтво, молоді хлопці селянські робітники, студенти в шинелях і з рушницями? Вони старались бути гідними своїх командирів. В окопах, в дощ і заметіль, в перервах між багнетними атаками вони писали щирі ліричні листи близьким і коханим, щоб ті не турбувались за них. А кохані, незважаючи на всі негаразди війни, відповідали взаємністю.
Цей епістолярний жанр, дякуючи новітнім засобам зв’язку, майже забутий. А шкода! Тож пропоную увазі читачів газети «Позиція» кілька листів того часу.

Краєзнавець Андрій Мороз

=======================================

У №18 газети «Позиція» трапилась технічна помилка. Під матеріалом «Як і чому пропали ваші голоси» слід читати «Голова Фастівської міської організації ВО «Свобода» Володимир Підіпригора».

]]>Завантажити №19 в форматі PDF]]>
  • ancetteAnat это нравится


Слушних думок багато, а неслухняних ще більше ...


#2 df

df

    Вшанований громадянин міста

  • Пользователи
  • PipPipPipPipPip
  • 2 796 сообщений

Отправлено 02 Декабрь 2008 - 18:51

...наш Льонгин Цегельський виявляється є прадідом...

Очень украинское такое фио... действительно НАШЕ :huh:

#3 Shaman

Shaman

    Злобный админ

  • Главные администраторы
  • PipPipPipPipPip
  • 1 847 сообщений

Отправлено 02 Декабрь 2008 - 23:05

Очень украинское такое фио... действительно НАШЕ :excl:


И при чем тут ФИО??!!!!!!


Слушних думок багато, а неслухняних ще більше ...


#4 df

df

    Вшанований громадянин міста

  • Пользователи
  • PipPipPipPipPip
  • 2 796 сообщений

Отправлено 03 Декабрь 2008 - 00:04

При том, что он поляк!
А также католик и сын католика. Правда свидомые труфальдины умудряются любить поляков, быть католиками и кричать, что оне потомки запорожских казаков. А как известно, славные украинские сыны -- запорожские казаки... впрочем ладно.




Количество пользователей, читающих эту тему: 0

0 пользователей, 0 гостей, 0 анонимных

   Rambler's Top100    Рейтинг@Mail.ru