To Top

Перейти к содержимому



Шановні відвідувачі!
Попереджаємо, що прямі посилання на сторонні ресурси (крім Фастівських),
будуть видалятися!
Можливі посилання на ЗMI та фотохостинги.

Фотография

ПОЗИЦІЯ № 20


  • Авторизуйтесь для ответа в теме
В этой теме нет ответов

#1 borisovich

borisovich

    The simple administrator

  • Главные администраторы
  • PipPipPipPipPip
  • 14 315 сообщений

Отправлено 30 Январь 2009 - 13:20

Шановні читачі газети «Позиція», фастівчани!
Щиро вітаю вас з Новим Роком та світлим святом Різдва Христова!
Миру, радості й любові вам, вашим близьким і всім людям доброї волі. Господніх благословінь.
Слава Україні! Слава Ісусу, Який народився! Славімо Його!
Редактор газети Анатолій Корчак


============================================

Мафію здолати неможливо, її можна тільки очолити (?!)

Нашому місту мов тій бідній козі: то бік обдеруть, то до козла забудуть зводить… А проте вона терпить. І Фастів теж. Вже другий рік місцеве населення живе в умовах дикого експерименту — без легітимно обраної влади. На владному троні засідає четвертий тимчасовщик. З відповідальністю перед виборцями, як два великі бублики. Тому й сміються над такою владою навіть коти в підвалах будинку. А тут ще з нетривкої опори владної і прокурора вилучили. Зранку був, а надвечір «взяли». Хто бачив – той і бачив, як воно було. Всі решта домислювали, вигадували, хто як і на що гаразд.
А чому? Бо… Бо хто ж оприлюднить таке?! Дивилися мультсеріал по мотивам казки Івана Франка про лиса Микиту? Тоді мабуть запам’ятали, коли сьогодні судді виносять вирок, а завтра суддям… А згодом:

Не один, що тільки вранці
Кляв Микиту, як поганця,
Тут ревів: — Привіт! Привіт! —
Лис подякував уклоном,
Далі, впавши перед троном,
Слухав царський заповіт:

— Встань, Микито, — цар озвався
Добре, синку, захищався.
Честь свою ти захистив.
Що було, нехай минає,
Цар дарує і прощає,
Що коли ти завинив…

Зрозуміли? Тому й гуляють по місту різні легенди, «Одіссеї» про колишнього прокурора. Пригадалось і мені перше враження про зустріч з ним. Сиджу якось в залі на якійсь нараді-зустрічі з громадським активом Фастівщини. Виступає прокурор. Аж ось один активіст, ну прямо суперпомаранчевий, аж на грані непристойності, візьми та й кинь репліку: «Не треба. У нас і прокурорів саджають». І ніби у воду дивився…
То ж як воно все було, за що і навіщо? Тоді й подумав, чи не зібрати всі розпорошені чутки і викласти на сторінках газети під рубрикою «Фастів гомонить». Потім ще раз подумав. Мабуть двох сторінок моєї «Позиції» не вистачить. Аж тут і колеги із «Перемоги» запитали у місцевої прокуратури, де їхній начальник. І ті їм відповіли, вірніше «послали»… до Генеральної прокуратури. Так це до державних ЗМІ. А що буде з недержавними, хоч і незалежними? Напевно, пошлють ще далі. Пам’ятаєте анекдот:
— ЧК забрало часового майстра Цилю Абрамовича. Його друг Мойсей Соломонович дзвонить: «Скажіть, будь-ласка, за що ви забрали нашого часового майстра?».
— Це ЧК, ми свої дії не коментуємо.
— Тоді скажіть котра година…

Отак покрутившись між «хочеться» і «котра година» поліз в Інтернет. Там є все. Навіть чому забрали «часового майстра», або ж фастівського прокурора. Подаю згідно оприлюдненої Інтернетом інформацію.


P.S. З приводу передчасної політичної кончини «КП» (колишнього прокурора) сумує фастівська райрада та райдержадміністрація, які виділили 350 тисяч гривень на придбання «хатинки» для «охоронця» правопорядку. Сумуємо і ми — громадськість міста, з надією, що «НП» (новий прокурор) буде не такий… Сумуємо, сумуємо. Ура!

============================================

«Если б я был Султан или Президент…»

Дзвонить мені якось мій добрий щирий знайомий Єгорович із Казнівки, колишній однопартієць по комунянській партії та й питає з присмаком:
— Васильович, ти давно був на привокзальній площі в туалеті?..
— Нічого собі відвертість і простота партійна, — подумалось. — Але відповідаю, як на партійних зборах. Чесно.
— Як для вас, Єгорович, скажу — недавно!
— Ну і як?
— Легше стало, — сміюся.
— Я не про те. Хіба ж то туалет! То ж відкрита вигрібна яма, дика антисанітарія. То «лице» Фастова з боку вокзалу, або безсоромне лице місцевої влади.
— Сором, — погоджуюся. — Писав про те «соромняцьке» ще коли Тимофієв рулив.
— Ну і що? — не заспокоюється комуніст Єгорович.
— А нічого. Не стало рульового, а туалет стоїть і далі, як і ваш пам’ятник Іллічу. Гидота.
— Ти про кого?
— Та про обох…
— Ну, ти його не чіпай (зрозумів пам’ятника).
— Ти про туалет напиши.
— Так він же не прочитає, він же пам’ятник.
— Ох, був би ти членом нашої партії, вже б строгача відхватив. Ось тобі партійне доручення. Напиши про нашу с…ну владу і про туалет. Кажуть ніби місцеві вожді за вечір у «Золотій Празі» більше з’їдають і випивають, ніж треба на той туалет новий.
Кого мав на увазі мій Єгорович, говорячи про вождів, не відаю, але праведний гнів рядового фастівського комуніста поділяю цілком. І лягли тоді на перо і зовсім не поетичні рядки, віршовані під кіногероя Юрія Нікуліна з кінофільму «Кавказька полонянка»:
Как-то раз или два
Загудел живот.
И пришлось забежать
В туалет. И вот:
Срамота, не зайти
Без кирзовых сапог —
Лучше б мне не родиться,
Лучше б я издох.

Неплохо очень
Ходить в три сосны,
Гораздо лучше
С любой стороны.

Если б я был Султан
Или Президент,
Я бы фастовскую власть
Изогнул в момент.
Каждый час по нужде —
Хош или не хош —
Заходи в туалет
Ех, едрена вош!

Неплохо очень
Сидеть под сосной,
Без нашей власти
С…й такой.

Абревіатуру «с…й» можна читати, як «сладкой», «сытой», «самозакоханой», «самой-самой» і т.д.
Цим повідомляю, що усне звернення жителя Казнівки Єгоровича до редакції газети «Позиція» та до «с…й» влади Фастова колишній комуняка Анатолій Корчак виконав. Амбець.

============================================

«Журавлик» під новий рік

Вони відлетіли в теплі краї ще восени. Помахали крильми, проспівали сумну пісню, залишивши фастівчанам щемну згадку про літо. До весни. А один «журавлик» залишився. Мабуть звабили його розлогі заплави Унави та добрі довірливі жителі мікрорайону Журавлівка. Жаль було птасі дивитися, як люди через місток та через річку ходять до великого Фастова за продуктами. Воно ніби мікрорайон Журавлівка і місто, та тільки окраїна. Село, одним словом. Як і моя Потіївка село. Донька Славочка так і говорить: «Поїду до батька в село на природу». То й хай. Аби не забувала.
Так і «журавлик» залишився в Журавлівці. І, здається, надовго. Та тут мабуть мені досить вводити в оману читачів газети надуманою романтичною птицею. Бо той «журавлик» хоч і несе в собі поетичну назву української птахи, все ж не про неї піде мова, а про новозбудований магазин в цьому красивому мікрорайоні Фастова. Знаходиться він біля зупинки автобуса, біля хреста-прощання. Той хрест ніби нагадує, як в 1932-1933 рр. комуно-більшовицька влада закривала магазини, аби українці нічого не могли купити, щоб вижити. Тепер наче символічно тут зріс чудовий сучасний продуктовий магазин. Відкриє він радісно двері для покупців під Новий Рік. І отримають перші відвідувачі подарунки від діда Мороза. Хто не встигне прийти першим – придбає все необхідне з прилавку.
Стоїмо вдвох з його власником, фастівським підприємцем Петром Григоровичем Куришком і обмінюємось думками: «Придбав я в Журавлівці частину садиби місцевого жителя і збудував ось цей магазин. Придбав, щоб не мати справи з місцевою владою. Там є заздрісники, які вміють нерви вимотувати.
— Але ж проект, технічні дозволи треба оформляти? — уточнюю.
— Що я й роблю. Ось останні вимоги пожежної служби виконаю та й влаштуємо відкриття.
А в ньому, в магазині, вже все майже готове до прийому покупців. Сучасне обладнання, сучасні умови для роботи працівників прилавку. Душова кімната, умивальник, побутова кімната — все виблискує новизною. Не помітив лише проміжного складського приміщення. Запитав про те у господаря:
— А навіщо?! Адже товари будуть завозитися двічі на тиждень. Крім того в залі є холодильні камери.
Приваблює око і територія навколо магазину. Все що можна покрито асфальтом. Де чорніє земля, там весною висадять дерева. Проявив господар ініціативу, обклавши площу навколо хреста плиткою. А ще під магазином поставив лавки. Адже поруч зупинка автобуса. Тож хай пасажирам буде де посидіти. Пообіцяв підприємець подумати над відкриттям в магазині аптечного кіоску. Всі ми під Богом ходимо та рівні перед Ним.
У нелегкий для України час економічної кризи знайшовся у Фастові підприємець, який не скорочує робочі місця, не звертає виробництво, а, навпаки, розширює його. Разом з водієм та вантажником у «Журавлику» (так називатиметься магазин) працюватимуть четверо продавців. А ще в ньому діятимуть ціни нижчі, ніж в сусідніх магазинах. Таку цінову політику підприємець П.Г.Куришко сповідує давно. Підтвердженням тому є і його магазин «Анна» по вул. Радянській. В переддень Нового Року тут знижено ціну на борошно. Так, мішок борошна коштує 105 грн., а за кілограм в роздріб по 2,50 грн, що теж на 50-60 коп. дешевше, ніж у сусідів.
До відкриття «Журавлика» залишилися лічені дні, а місцеві жителі вже почали навідуватися до нього. З однією з таких, можна сподіватися, постійних покупців, бабусею Тамарою (хоч та представилась як прабабуся) довелось порозмовляти. Коли та дізналася, що ціни в магазині будуть нижчими, ніж у Фастові, невимушено пораділа:
— То це ж для нас, для пенсіонерів магазин. От подяка владі.
А потім поправилась:
— А мабуть ні, власнику магазина за турботу про нас. Бо від нашої влади міської, що від журавлівського козла — одні «шалені бабки».
— І ви чули про них? — здивовано запитую.
— Та чула від онуків. Сором один.
Петро Григорович, який був свідком розмови, від слів баби Тамари ніби аж посвітлів. Я йому по доброму позавидував. Робити власний бізнес, не забуваючи при цьому про маленького пересічного фастівчанина, — то велика і добра справа.
«Богу – богове, а Кесарю – кесарево» говорить Біблія. Нагадав про те моєму співрозмовнику.
— Хочу щоб мене і мою сім’ю не згадували лихим словом і в цьому, і в новому році, — висловив він побажання. — Щоб люди ніколи не знали голоду, як безневинно заморені під час голодомору.
— Петре Григоровичу! — звертаюся до підприємця. — Візьміть і жителів «села» Потіївки під свою опіку. Бо наш магазин «Пролісок» скоро і весною не зацвіте. Працює по півдня, на жаль, а ціни на товар високі.
— Подумаю, — посміхнувся журавлівський благодійник.
Ось такий «Журавлик» завітав у Журавлівку, як подарунок під Новий Рік. Порадіємо і ми за наших сусідів, за порядних фастівських підприємців, які дбають не тільки про «кесареве», а й про Господнє.

Анатолій Корчак

============================================

«И думал Буткевич,
мне челюсть круша, что жить хорошо и жизнь хороша»
В. Висоцький



Якби ж то люди дотримувались Господніх заповідей: не вбий, не кради, не свідкуй неправдиво, то на скільки б зла поменшало у світі! Так ні ж. І вбивають, і крадуть, і свідкують неправдиво. Вже потім каються. Часом і не каються. Пригадати ці вічні постулати змусила гучна постанова Фастівського суду від 18 листопада цього року, якою колишній міський голова Володимир Тимофієв зобов’язувався сплатити грошову компенсацію у сумі 150 тисяч гривень на користь позивача, депутата міської ради, місцевого підприємця Сергія Чижика за нанесені йому моральні збитки. Суд постановив визнати недостовірними та такими, що не відповідають дійсності і порушують права свободи, ганьблять честь, гідність і його ділову репутацію публікації в газеті «За правопорядок – справедливість» та інших друкованих засобах.
Полюбляв цей високопосадовець ще при чині і регаліях на сесіях ради, через свою приватну газету вішати на опонентів різні ярлики. Різні, бо так відразу і не перекажеш, які і скільки. Тож ставали ображені ним і вбивцями, і хапугами, замовниками різних злочинів, замахів, казнокрадами, землекрадами тощо. Говорив, — як думав. А думав, — як хотів. Звісно, начальником був.
Знаючи схильність першої особи міста до такого марнослів’я, дехто із скривджених тільки на скроню показував. Інші терпіли поки терпець не увірвався. Тепер ось маємо результат.
Підігрівав бажання порахуватися із злоракою ще й такий факт. В минулому році Володимир Опанасович дав інтерв’ю кореспонденту місцевого журналу «FastLife», в якому зізнався, чи то похвалився буцімто він є мільйонером. Ось тоді процес експропріації у експропріатора «чесно зароблених капіталів мозолястими руками» і набув пришвидшеного руху. А в лютому цього року і місцева газета «Позиція» під заголовком «На одного мільйонера у Фастові поменшає» вже розповіла про першу перемогу скривджених мером. Цитую:
«Значить, є таки мільйонери в нашому Фастові. Один так-сяк і зізнався. Це колишній мер Тимофієв. Проте з огляду на кількість поданих справ до суду на відшкодування останнім збитків, заподіяних його наклепницькими газетними статтями та домислами і через радіостудію «Веста» на «заклятих» ворогів міста, може статися, що того озвученого товстосума скоро не стане. І ось чому.
Нещодавно місцевий суд задовольнив позов депутата міської ради Івана Неживого до Тимофієва на стягнення 500 тисяч гривень за нанесення йому моральних збитків через побиття. Історія ця вже давно озвучена, ніби й застаріла. Але в силу ініціативності пана Івана отримала нове продовження. Виставлену позивачем суму суд задовольнив лише на 30 тисяч гривень. Проте в черзі на «компенсацію» за моральні збитки стоять ще з півдесятка потерпілих. Відверто, почуваються останні не так уже і погано. По собі суджу. Я теж був звинувачений «колишнім» у «…відділенні душі від тіла», тобто вбивстві 15 невинних душ. Кажу йому: «Не вбивав я останні п'ять років жодного громадянина України». «Ні, – каже, – вбивав». Не вірить.
Їду якось в електричці і мимохідь слухаю розмову двох жінок. Одна розповідає про свою невістку: «І ледача, і нечепура. Син цілий день на заробітках, а вона і їсти не годна до ладу приготувати. Але я кажу сину: «Та не бий її, вона слаба на голову…» Отож і я кажу: «Та хай йому його й буде!».
Якось не обтяжує той «страшний злочин». Нині і «жертви» цілі, і грошові запаси наклепника не постраждали. Проте інші жертви наклепу взялися за Опанасовича серйозно. Видно, «розкошелять» любителя говорити (ляпати) безпідставно не на одну сотню тисяч гривень.
І був мільйон, і не стане мільйона, якщо той і був».
Проте перші програні справи любителем поговорити не стали йому уроком. Бо не вибачився перед тими, хто вже заніс позовні заяви до суду. Легкі грошові сатисфакції, як для мільйонера у 20-30 тисяч гривень, того не залякали. Що ж буде далі?
Для справедливості варто сказати: першопрохідцем у експропріації чесно заробленого(?) тимофієвського мільйона виявилася колишня міський голова Оксана Власенко. За такі недоказові звинувачення колишнього градоначальника, вона отримала сатисфакцію на 20 тисяч гривень. Хоча довелося пройти обласний апеляційний суд. Та повернімося до «свіжої» справи.
Запитую у пана Сергія чому постанова суду звучить, як «часткове задоволення позову»?
- Бо мій позов складав 300 тисяч гривень, – говорить той, — а ще по 20 тисяч мають сплатити 2 газети, що вміщували наклепи на мене. А ще є позов на інший номер тієї ж газети і теж на 300 тисяч гривень.
Проте й на цьому гірка арифметика для мабуть уже не мільйонера Тимофієва не закінчується. У розгляді Фастівського суду знаходяться кілька схожих позовів міських депутатів на кривдника на загальну суму 600 тисяч гривень.
Поцікавився, що переможець думає, як використати виграні тисячі.
— Все віддам дітям-сиротам, бідним верствам населення, — заявив він.
Горе бути глухонімим, як і занадто балакучим. І без грошей нелегко, і з грошима теж. Хоч зло не в них. «Язик мій – ворог мій», стверджує народне прислів’я. І то правда.
Анатолій Корчак

P.S. «Лежал он и думал что жизнь хороша. Кому хороша, а кому и не очень».
В. Висоцкий
Знаючи схильність В. О. Тимофієва до судів-пересудів, можна спрогнозувати — він з приводу програної справи знову апелюватиме до суду вищої інстанції. Як кажуть, здоров’я йому та успіхів. У безнадійній справі.

============================================

Повна версія:
  • ancetteAnat это нравится
Omnia mea mecum porto




Количество пользователей, читающих эту тему: 0

0 пользователей, 0 гостей, 0 анонимных



Выпускные альбомы для детского сада и школы