To Top

Перейти к содержимому



Шановні відвідувачі!
Попереджаємо, що прямі посилання на сторонні ресурси (крім Фастівських),
будуть видалятися!
Можливі посилання на ЗMI та фотохостинги.

Фотография

ПОЗИЦІЯ № 2 (2009)


  • Авторизуйтесь для ответа в теме
Сообщений в теме: 4

#1 borisovich

borisovich

    The simple administrator

  • Главные администраторы
  • PipPipPipPipPip
  • 14 325 сообщений

Отправлено 14 Февраль 2009 - 10:34

І старість у радість,
якщо про неї дбають


Будьмо відвертими, хто, як не ми самі, повинні в першу чергу дбати за себе. Хочеш мати добрий урожай восени – дбай про нього від весни аж до осені (це таке загальне узагальнення). Так має бути. А буває, як буває Тих чинників, що впливають на кінцевий результат, ой як багато. Не перелічити.
Відкинути нашу гордість та самовпевненість, то слабкі ми істоти (ми – це люди). На тому життєвому шляху – мов на довгій ниві. І самі падаємо, і нас кидає життя. Життя, якому наш Господь відвів часу по Писанню аж 70 літ. Хто міцніший – трохи більше. І летять ті роки – не зупинити.
Про неї, ту старість, розмовляють без особливого піднесення. Це тільки мультиплікаційний герой листоноша Пєчкін говорив: «Іду на пенсію – жити починаю». Йому легко було говорити, він же герой кіно. В житті б нашому колишньому радянському та пострадянському спробував…
У нашому Фастові, місті з 50-тисячним населенням, десь близько 17 тисяч жителів є пенсіонери. «Навантаження» на одного працюючого (того, хто сплачує внески до пенсійного фонду) складає 3 пенсіонери. Один працює, а троє чекають, що він їх «нагодує». Тож і в міському бюджеті фондоутворюючий податок з фізичних осіб складає 88% його доходної частини. А кажу це для того, щоб ще раз відчути відповідальність органів влади за благополуччя пенсіонерів. Останні свою лепту у бездонні «закрома родіни» внесли. Тож по праву очікувати на таке ж відповідальне ставлення до них на старості літ. Та не тут то було.
Ні, пенсії отримують всі. Інша справа, які ті пенсії за розміром. Несправедливості тут повний міх. Тих, хто отримує пенсії до 1 тис. грн. у нас 68 відсотків. Хто має 5 тис. грн і більше — інформація конфіденційна. Та не про останніх йтиме мова. Є ще категорія людей, які і своїм грошам не надто раді. Хтось лишився одиноким, без сім’ї. Інший має дітей, а допомоги від них… Краще не згадувати. У віці від часу набуття пенсії і далі чомусь здоров’я не покращується. Хоч ніби і є час ним займатися. Тож такі громадяни прикуті до ліжка і потребують допомоги сторонньої. Ось тут і повинна держава проявити піклування про таких. Повинна.
Із начальником Фастівського територіального центру соціального обслуговування пенсіонерів та одиноких непрацездатних громадян при управлінні соціального захисту міськвиконкому Валентиною Олександрівною Міщенко ми знайомі давно. В силу моєї громадської за змістом роботи у минулому та й тепер, мої колишні друзі-комсомольці давно стали шанованими у Фастові людьми. Як ось і пані Валентина. Ще ніби недавно звертався до неї на «ти» і просто Валею називав з часу її роботи на заводі ЗЕТО, а тепер вона майже 18 років як обіймається проблемами громадян соціально мало захищених.
Нелегка і непроста та справа. Адже старість, то не просто вік. То в першу чергу стан здоров’я, душі. Час прожитого і пережитого. Тому директор та 40 чоловік працівників центру роботу свою роблять сумлінно, з душею і серцем. Інакше не можна.
— Знаходиться у нас на обліку 570 чоловік, яким ми надаємо соціальну допомогу, — розповідала Валентина Олександрівна. — За трьома-чотирма людьми похилого віку закріплений один соціальний працівник і стає він з часом ледь не головним членом такої умовної сім’ї. Адже на ньому лежать обов’язки і хліб та до хліба принести в домівку, платежі комунальні сплатити, зрештою, створювати постійну атмосферу домашнього затишку. То найголовніше. Наші пенсіонери з роками так зростаються, зближуються зі своїми опікунами, що лиш варто останнім піти у відпустку, як відразу телефонують в центр з тривогою, проханням: «Коли моя Людочка чи Танечка прийде?»
— Але ж є такі престарілі громадяни, яким потрібна постійна, щоденна допомога, — звертаюся до моєї співрозмовниці.
— То наша біда. У місті відсутній реабілітаційний центр, де б такі категорії людей отримували належний догляд. В районі є. В тому ж селі Малополовецьке. А в місті навколо нього йдуть одні розмови. І роками. Влада змінюється — проблеми залишаються. А було б приміщення, то обласне управління соціального захисту давно готове коштами допомогти. Колишній голова громадської організації інвалідів війни та праці Іван Іванович Абрамський хотів відвоювати таке приміщення у мікрорайоні Фастів-2. Не вийшло. Влада чиновників виявилась міцнішою від сили розуму і милосердя.
— Пам’ятаю я ту історію, ту переписку фастівських ветеранів із київською владою. Допомагав я тоді Івану Івановичу готувати лист-звернення через свою газету. Але отримали ми тоді з ним одну відписку. Дали її владці, які матимуть пенсію у розмірі від 10 тисяч гривень. Та з такою душею черствою, як жити з нею? Певно, їм не пече чужа біль… А я бачу можливість віднайти в місті гідне приміщення, де б можна було розмістити такий центр реабілітації.
— Анатолію Васильовичу, ви ж подивіться на наше приміщення де ми знаходимось, — хата. А в ній аж дві соціальні служби. Нам же приносять жителі міста і речі для підопічних, і продукти. Нема ж де і скласти. Я вже не кажу про те, щоб зібратися разом, поспілкуватися. Хай і не всім, а тим хто активніший. Всі ж ми люди. І не хлібом єдиним живе людина. А де це зробити? А «приходять» до наших пенсіонерів їхні ювілеї. Як не тяжке життя, дехто доживає і до 90 років, декому і за 100 вже перейшло. Звісно, вітаємо своїх довгожителів. А як би хотілося зібратись у ширшому колі, сімейному, гідній обстановці і порадіти разом.
Працював раніше міський клуб ветеранів «Надвечір’я». Збирались пенсіонери, ветерани і раділи, що комусь ще вони потрібні. Та не стало його керівника, і якось затихла та робота. Збайдужіла до дозвілля своїх пенсіонерів і міська влада.
— Валентино Олександрівно, в місті окрім державної опіки за престарілими, яка вже вона є, діють громадські центри реабілітації. Ними опікуються релігійні громади. Як ви з ними співпрацюєте?
— Добрі стосунки нашого центру із релігійною громадою костелу. Отець Михайло є добрий пастор не лише в духовній царині. До костелу запрошують всіх бажаючих отримати гарячі обіди. Там надають і матеріальну допомогу. Діють реабілітаційні центри і для наркозалежних та залежних від алкоголю при євангельських церквах міста. І добре. Ми про них знаємо, вони знають про нас. Допомагаємо їм чим можемо. Але владні структури просто зобов’язані дбати про своїх громадян похилого віку. Іншого я не розумію.
У розмові з пані Валентиною ми пригадали, як раніше соціальні працівники організовували гаряче харчування для одиноких громадян. Була й ширшою сфера обслуговування. Була. Колись. Тепер немає. Я тоді сказав моїй співрозмовниці: «Хай я лиш стану головою міста! Мобілізую всі зусилля і всіх кого можна, щоб фастівський пенсіонер і, зокрема, одинокий, не був ізгоєм суспільства. Створимо ми і реабілітаційний центр, працюватимуть і громадські служби взаємодії з нашим золотим надбанням. Бо як ми дбаємо про старших, так і нам відгукнеться згодом. «Бо що тільки людина посіє, те сама й пожне!», — говорить Біблія.

Анатолій Корчак


Дякую за добре слово

«Доброго Вам дня, Анатолію Васильовичу, — звернулася в листі до мене жителька мікрорайону Потіївка м. Фастова, майже сусідка В.К. Чайковська. Проживає вона в цьому мальовничому куточку міста ось уже два десятки літ. А скоро відзначить і свій ювілей — 70 років від дня народження. — Прочитала Вашу газету «Позиція» за січень місяць і дізналась, що їй виповнився рік з часу виходу першого номера. Впізнала і Вас на фото. То оце хочу привітати Вас як редактора із першим ювілеєм. Сподіваюсь не останнім. Така газета нам потрібна.
Прочитала і статтю «Як тебе не любити, Фастове мій». Палкі слова про наше місто навіяли мені бажання написати вірш-присвяту і нашій з вами милій Потіївці. Хочу, щоб Ви їх прочитали, адже Ви теж пишете вірші…»
Ось таке щире звернення читача газети я отримав. Просте та зворушливе. Дякую Вам, Валентино Карпівно, за добре слово, той мій скромний внесок задля пробудження фастівчан від сну байдужості. Попереду весна – час надій. Вірю, що прийдуть переміни і в наше життя, в нашу Потіївку.
Ваш вірш вирішив надрукувати, бо в ньому головне — щирість. Відчуваю, писали від душі. А все решта хай прискіпливий піїт пробачає, а рядовий читач не помічає.

Я називаю її раєм,
Оцю Потіївку у гаї.
Мене, як мати прийняла,
І як своїй донці все дала:
Роботу, шану, дім, родину
І навіть не одну дитину.
І серце мліє, як згадаю,
Що понад 50 тут проживаю.
Неначе вчора разом з вами
Жили, кохались, працювали,
Від себе злидні відганяли.
Не раз в Москву з клубнікою
За сезон вертали.
Де Котлас, Чагода, Сухона
І там не раз бували,
В ящиках з Потіївки
Фрукти відправляли.
А тим часом дітки наші
Швидко підростали.
І невдовзі ріднесенькі
На весільний рушник стали.
А скільки часу і любові
Їхнім діткам, своїм внукам
З вами віддавали.
Яке то щастя для батьків,
Ніде правди діти,
І як її, Потіївку,
Нам та не любити?!
Хіба краща є за неї?
Може й є, не знаю…
Гнівиш Бога моє серце, —
Кращої немає!
Ні на небі,
Ні за небом,
Ні за синім морем —
Нема кращої за тебе,
Кажу перед Богом!
Вибачайте люди добрі,
Може не до ладу
Не злим словом пом’янула.
Кому це завадить!?



Розходьтеся, —

виголосив матрос-більшовик депутатському корпусу третьої російської думи — вартові стомилися чекати…
А ті все продовжували щось вирішувати. — Ідіть… Бо стрельну, — поставив той історичну крапку над істеричними царськими нардепами. А ви думали…

Пишу ці рядки з огляду на розгляд у Верховній Раді 5 лютого цього року питання про проведення дострокових виборів голів сільських, селищних міських рад, зокрема і в м. Фастові. Сам факт включення в перелік суб’єктів перевиборів і нашого міста засвідчує одне: у секретаріата президента України та комітетів ВР з питань місцевого самоврядування, які ініціювали питання перевиборів голови міста Фастова, сумнівів не виникло щодо відсутності правових підстав так чинити. Отож, розгляд напередодні у Верховному апеляційному суді справи Тимофієва (його апеляції) не мав жодного практично-наслідкового значення.
На мові пересічного громадянина те означало (словами прислів’я) «Крутись, бабо, задом і передом, а діло йде своїм чередом».
І йшло. Радіослухачі, хто слухав той перебіг подій у ВР, те чули. І таки було б проголосоване воно, якби депутат від фракції БЮТ Валерій Писаренко не вніс пропозицію відкласти прийняття рішення. Аргументи висунув такі. Він звертався до згаданого комітету та підготував відповідний проект рішення про одночасні перевибори міського голови та депутатів міської ради. Адже останніми допущено масу порушень чинного законодавства.
Тож при голосуванні «Фастівського питання» фракція БЮТ не голосувала. Тому воно і залишилось відкладеним до наступного часу (кажуть на дві неділі). Що ж далі? Певно, комітет розгляне доцільність припинення повноважень фастівських обранців і дасть свої пропозиції на розгляд ради вдруге.
Самі ж «кращі сини і дочки» славного міста Фастова продовжують чудувати своїх виборців. Вже тричі Рамзес ІV (Начальник депутатського клубу по інтересам) намагається створити видимість підвищення прийняття рішення про підвищення плати за землю. На останній сесії міської ради знову розглядали це вимучене питання. Не дійшли згоди. А як же! До «вуха» їй той міський бюджет, коли треба зайву свою (!) копійчину віддавати Тим часом у спішному порядку місцеві олігархи викуповують землю і під рестораном «Стара Прага», колишнім кінотеатром «Мир» та ще… Але по старій ціні. Бо так воно краще. Їм. І гроші знайшлися. Наклали лапу і на привокзальну площу. Та так, що й автомобіля ніде вже поставити. Обурювався один мій знайомий з такого безчинства. Під’їхав до 9 школи, де навчається його дитина, щоб забрати її після навчання. Аж підходить один мордоворот і проганяє: «Тут ставити не можна».
— А ти хто такий? — заперечив батько школяра.
— Я від депутата Сергія Юшкова. Так він наказав…
Ого! Вже ще не розпущені депутати і пройти вільно по місту не дозволяють. Але вміють просторікувати по радіо, що якийсь там болівар «трьох не вивезе» (це з приводу тієї ж грошової оцінки землі). Звичайно, не вивезе, коли тій коняці їсти не давати. А все собі. І це мені, і це мені, а це знову мені. Пригадуєте?..
З десяток депутатів міської ради є власниками землі у різній формі користування. Мають її і хочуть примножувати. Все мало. Ось і на останній сесії запустили було свої загребущі руки на ще навіть не прийняту у власність міста землю колишнього дослідного господарства «Фастівське». Ще не виготовлена технічна документація на землю, а «обранці долі» вже настрочили по кілька заяв і від себе і від кумів і давай тиснути на раду, аби швидше роздавати землю. Воістину жадібність не знає меж!
«Розходьтеся», — кажуть їм багатостраждальні фастівські виборці. — Ми вже втомилися від вас.
Будемо сподіватися, що скоро і Верховна Рада України почує і підтримає побажання фастівчан.

Анатолій Корчак


=====================================

Повідомлення
Управи Фастівської станиці
Братства ОУН-УПА
25 січня ц.р. Управа станиці прийняла наступне рішення:
1.Фастівська станиця Київського крайового Братства ОУН-УПА припиняє співпрацю і всі контакти із Фастівською міською, районною та Київською обласною організаціями ВО «Свобода» у зв’язку із неприйнятними для ОУН-УПА політичними та кадровими рішеннями вище вказаних організацій.
2. Управа станиці рекомендувала своєму членству, яке задіяне
або співпрацює із ВО «Свобода» вийти з її рядів та
припинити співпрацю з нею.
3. Рішення Управи оголосити публічно в місцевих ЗМІ та
повідомити про це рішення національно-патріотичні
організації Києва, Київської області, Фастова та
Фастівського р-ну.

=====================================

Заява

членів-засновників Фастівської міської та районної організацій
ВО «Свобода»
Ми, хто підписалися під даною заявою, в 2005-2006 р.р. виступили ініціаторами та були засновниками місцевих осередків ВО «Свобода». З робили ми це тоді з принципових засад, бо вважали, що патріоту-націоналісту годиться працювати в одній з організацій ВО «Свобода»
Тепер ми так не вважаємо. З осені минулого року керівництво Київської обласної організації стало заводити «новий порядок». Вчлени організації приймали поза зборами міських і районних організацій, без обговорення, без кандидатського терміну. Причому стали приймати людей досить далеких від національно-патріотичного середовища. Ці нові члени прийшли в організацію, як бачимо, із чисто кон'юнктурних міркувань, без жодних ідеологічних і моральних застережень. Під нових членів практикується і «новий» менеджмент. Впроваджуються жорстка управлінська вертикаль: думка, рішення «начальства» є обов'язковими для «підлеглих». Колективна думка низової організації нічого не значить, панує стиль безумовного підпорядкування автоматичного виконання одноосібних рішень «вождів». Все це дуже нагадує авторитаризм (а, може, й тоталітаризм) колишньої КПРС і радянської партноменклатури.
У «Свободі» не стало свободи — свободи думки, свободи критики, свободи вибору.
Всі ці обставини змушують нас визначитись. З такою ВО «Свобода» нам не по дорозі. Ми не бажаємо бути безголосими виконавцями непродуманих і навіть авантюрних рішень, не можемо поступатись своїми принципами і переконаннями, нам дорога наша репутація серед національно-патріотичної громадськості.

З цих причин ми оголошуємо про свій вихід із ВО «Свобода».

В. Підіпригора, Б. Березюк, А. Дуда, Г. Дуда, М. Гула.

====================================

Редакція газети «Позиція» (м. Фастів)
Головному редактору пану А.Корчаку
Шановний пане головний редакторе!
Прошу опублікувати в черговому числі Вашого видання мою репліку-відгук на замітку „Відповідь на неповагу" („Позиція" №1 за січень 2009 року), в якій містяться безпідставні претензії до мене.
Текст мого відгуку додається."

З повагою, В.Шевченко
голова Національної ради України з питань телебачення і радіомовлення
Особисті стосунки можуть бути різними, але закони рідної країни
вимагають поваги

====================================

У газеті „Позиція" №1 (20) за січень 2009 року було опубліковано відкритий лист директора Фастівського кабельного телебачення М.Камлика до одного з депутатів міської ради, і в цьому листі поміж іншим (адже йшлося про речі, які мене не стосуються) Микола Михайлович написав: „...Колись про неповагу до мене заявляв і /.../ Віталій Шевченко. Коли я, працюючи в той час головою окружної виборчої комісії, забезпечив об'єктивний підрахунок голосів виборців і Віталій Шевченко став народним депутатом, то він навіть вибачився переді мною".
Згадувані тут події відбувалися майже 15 років тому і навряд чи становлять великий інтерес для громадськості, але я не можу не зреагувати на закид, оскільки не дозволяв собі тоді заявляти про неповагу ні до М.Камлика, ні до будь-кого іншого з членів виборчої комісії. Претензії до комісії справді висловлював, але заявляти про неповагу - це дещо інше. Більше того, опівночі після завершення виборів я залишив членів моєї виборчої команди і з шампанським та тортом пішов до „білого дому", щоб подякувати членам комісії за об'єктивний підрахунок голосів. Якби дійшла справа до особистих неповаг - погодьтеся, навряд чи вчинив би так.
Мабуть, про мене М.Камлик згадав у зв'язку з рішенням очолюваної мною Національної ради України з питань телебачення і радіомовлення про заборону трансляції в кабельних мережах нашої держави зарубіжних програм, в яких порушуються норми українського законодавства. Микола Михайлович „похвалився", що відмовився виконувати „вказівку про відключення російських телеканалів". І це зізнання вразило мене значно більше, ніж публічно заявлені особисті претензії. Бо, по-перше, Національна рада за всю свою 15-річну історію не приймала жодного рішення про заборону російських каналів: наша установа, відповідно до закону, протидіє порушникам закону, незалежно від того, яку країну вони представляють. А по-друге, чим ми хвалимося? Що черговий раз, фігурально висловлюючись, продемонстрували відсутність національної гідності й облизали чоботи тим, хто хотів і далі топтатися по законах нашої країни?
Втім, це вже виходить за межі опублікованої в „Позиції"" репліки. Вважаючи непорозуміння вичерпаним, принагідно хочу побажати Миколі Михайловичу, якого випадає рідко бачити, але якого я незмінно поважаю, — щастя й успіхів.

Віталій Шевченко


Повна версія
  • ancetteAnat это нравится
Omnia mea mecum porto

#2 clannad

clannad

    Вшанований громадянин міста

  • Модератори
  • PipPipPipPipPip
  • 1 469 сообщений

Отправлено 16 Февраль 2009 - 14:44

Впроваджуються жорстка управлінська вертикаль: думка, рішення «начальства» є обов'язковими для «підлеглих». Колективна думка низової організації нічого не значить, панує стиль безумовного підпорядкування автоматичного виконання одноосібних рішень «вождів». Все це дуже нагадує авторитаризм (а, може, й тоталітаризм) колишньої КПРС і радянської партноменклатури.
У «Свободі» не стало свободи — свободи думки, свободи критики, свободи вибору.
Всі ці обставини змушують нас визначитись. З такою ВО «Свобода» нам не по дорозі. Ми не бажаємо бути безголосими виконавцями непродуманих і навіть авантюрних рішень, не можемо поступатись своїми принципами і переконаннями, нам дорога наша репутація серед національно-патріотичної громадськості.


А що вони хотіли? Будь-яка суто права націоналістична організація по своїй побудові є авторитарною. Незалежно від того, в якій країні вона існує. Це демократія передбачає свободу критики та думки. А там - провідник сказав - треба виконувати. Жорстка вертикаль, цетралізація та безумовне підпорядкування.

І тут не йде мова про мої особисті симпатії чи антипатії до цього політичного напрямку. Треба просто розуміти природу подібних утворень.

#3 borisovich

borisovich

    The simple administrator

  • Главные администраторы
  • PipPipPipPipPip
  • 14 325 сообщений

Отправлено 16 Февраль 2009 - 15:25

Такие вертикали - наследие КПСС и прочих авторитарных объединений :smile:
Omnia mea mecum porto

#4 df

df

    Вшанований громадянин міста

  • Пользователи
  • PipPipPipPipPip
  • 2 796 сообщений

Отправлено 16 Февраль 2009 - 15:38

Скорее НСДАП, т.к КППС не де-факто признавал национализма.

#5 borisovich

borisovich

    The simple administrator

  • Главные администраторы
  • PipPipPipPipPip
  • 14 325 сообщений

Отправлено 18 Февраль 2009 - 14:39

Скорее НСДАП, т.к КППС не де-факто признавал национализма.

Они чем-то разнятся??? (Выделено мной)
Omnia mea mecum porto




Количество пользователей, читающих эту тему: 0

0 пользователей, 0 гостей, 0 анонимных



Выпускные альбомы для детского сада и школы