To Top

Перейти к содержимому


Фотография
- - - - -

ПОЗИЦІЯ № 3(2009)


  • Авторизуйтесь для ответа в теме
Сообщений в теме: 2

#1 borisovich

borisovich

    The simple administrator

  • Главные администраторы
  • PipPipPipPipPip
  • 13 840 сообщений

Отправлено 21 Март 2009 - 21:24

Розігнати неможливо помилувати

Навмисно не розставляв розділових знаків, щоб максимально наблизити статус фастівських «нардепів» до їх пікантного місця в гіркій історії нещасного Фастова (бо з такою владою і пустеля в Сахарі видається оазисом супроти нас). Щоб розігнати місцевих «обранців долі» давно є всі юридичні підстави. Додались вони і на останній сесії міської ради 3 березня, де вкотре депутатами проігноровано Закон України «Про грошову оцінку землі». Стара оцінка вже не діє, а нову знову не затвердили.

- А що нам буде, - запитував депутат Дмитро Юшков у виконуючої обов'язки начальника відділу земельних ресурсів у м. Фастові Київської області Т. М. Прикладовської, - якщо ми не приймемо нову оцінку землі?

- Я інформуватиму тоді свої вищестоящі органи, що міська рада ігнорує чинний Закон України. І за його порушення вам доведеться відповідати…

Зала загула: «А нас не можна розігнати!..»

]]>Изображение]]>


І то правда. Гірка. Без легітимно-обраного міського голови оте безвідповідальне, яке називає себе місцевою владою, дійсно уособлює її. Формально та фактично. І як не прикро. Логіка така: або вибори ради водночас із виборами голови, або вибори голови окремо. Але ніяк вибори нових депутатів при відсутності того ж таки голови. Тож і виходить «розігнати неможливо, помилувати».

Як довго ще кружлятиме правове знущання над Фастовом? І голова ВР Литвин, і голова КМ Тимошенко озвучили нещодавно наміри внести зміни до виборчого закону про вибори голів та місцевих депутатів. Зафіксована і думка керівників держави провести вибори всіх голів міст, селищ і сіл під час другого туру виборів Президента України в січні наступного року. Виборча компанія президентських перегонів вже розпочнеться з 1 липня. Звичайно, є логіка щось «дострокове» на місцевих рівнях більше не проводити…

Може й тому місцева фастівська олігархократія і відчуває себе так нахально і брутально самовпевненою. Ось тільки міська громада виявилась заручницею приречених на розпуск «синів і дочок». Терпіти їхнє беззаконня – гірко. А переміни ще попереду.

Та все ж поставити кому після слова «розігнати», - було б цілком справедливо.






Проти біди – громадою



«Не зарікайся…» - говорить народна мудрість. Адже не знаєш, що буде з тобою завтра. Думаємо, що знаємо. Але як трапиться лихо, тоді розводимо руками (у кращому випадку) - якби ж було знати… Така вже людська натура. Слабка та горда…

«Ти порох, з пороху зліплений, ним і станеш після смерті», - звіщає Святе Писання. Зрозуміти б Слово Господнє всім серцем! Зрозуміти і жити по Ньому. Якби ж…

До Анатолія Дзізінського біда постукала в двері зненацька. Ні, з його здоров'ям та членів сім'ї все гаразд. Але трапилось нещастя іншого ґатунку – пожежа. Загорілась майстерня.

Займався приватний підприємець переробкою деревини. Запалала його майстерня звечора. Та вже під ранок двоповерхова споруда стала згарищем. Вигоріло обладнання, вже майже готова під замовлення продукція. Хоч і намагалися пожежники якнайшвидше ліквідувати вогонь, проте збитки для власника цього невеличкого деревообробного комбінату виявились приголомшливими. Все, з чого той заробляв хліб насущний для себе та сім'ї, пішло за вогнем.

]]>Изображение]]>


Про Анатолія Дзізінського ходила добра слава. Трудящий чоловік і майстер на всі руки. На своєму та батьковому обійсті власними руками і розумом створив добротну майстерню по виготовленню різних виробів з дерева. Ще з дитинства полюбляв майструвати. Від батька перейняв ту науку. Тож коли заснував власне підприємство після виходу на пенсію, як інвалід другої категорії по Чорнобилю, тоді й пригодився сповна набутий життєвий досвід, батькова наука. До нього в Потіївку зачастили замовники і з міста, поза його меж. Знав свою справу досконало тому й виходили з-під його рук вироби якісні. Дуже якісні.

В тій пожежі, що сталася в лютому місяці цього року, дехто навіть бачив чорну руку конкурентів. Так це, чи ні – тепер важко сказати. Вогонь замів сліди, якщо й були… Лише стіни та металеве перекриття вціліли. І що робити далі? Де брати кошти для відновлення втраченого? Питання не риторичні. Життєві.

Пропали і вироби замовників. Співпереживав з бідою Анатолія і близький сусіда по вул. Тельмана Віктор Линник. Він скоро мав забрати для нового будинку вікна, двері тощо. Каже, що доведеться почекати. Але скільки часу має пройти, щоб майстерня знову запрацювала? Цього не знає ні він сам, ні господар.

- Як будеш виживати? Що робити? – запитую теж майже свого сусіда. - Прохожу щодня повз оце згарище, і на серці стає боляче. Я теж колись пережив, правда менший пожар. Тож розумію, як воно на душі…

- Все свідоме життя зводив своє виробництво, - засвідчував Анатолій. – Недоїдав, недосипав, Бога гнівив, бо й по неділях працював часто. Де ж тепер тих грошей взяти на відновлення? І кредит в банку не візьмеш, хто ж тепер дасть…

]]>Изображение]]>


Підприємець Дзізінський є членом громадської організації Союзу підприємців і роботодавців Фастова. В ній об'єдналися люди, щоб разом виробляти спільну підприємницьку політику виживання в нелегких умовах сьогоднішніх. Різні вони. Хто міцно стоїть на ногах, хто «підтанцьовує». А проте перед можливим горем всі рівні. Когось воно минає, а когось і накриває чорним крилом. Тоді що? На одного члена організації має поменшати, коли жити за законом джунглів? Так? Так буває, якщо кожен живе за принципом «сам за себе». А якщо на біду – громадою, разом! Тоді може легше буде…

Розмовляю із головою Союзу паном Сергієм Чижиком:

- Я переймаюся бідою, що трапилося із нашим колегою. Від такого техногенного катаклізму ніхто не застрахований. Ми вже думали над створенням фонду взаємодопомоги на такі випадки. В цьому є резон. І ця пожежа повинна прискорити його створення. Механізм наповнення фонду коштами може бути різним. Головне – добровільним, чесним. Прозорим має бути і контроль за використанням коштів. Але фонд повинен існувати. Я це питання винесу на найближче засідання ради Союзу.

А ось думка з цього приводу підприємця М. М. Приходька.

- Вважаю за можливе створення міського стабілізаційного фонду фінансової підтримки на непередбачуваний випадок, як от пожежа. Такі кошти разової допомоги можуть надаватися, можливо, з поверненням, чи й без повернення. Все залежатиме, як домовимося, і яка буде конкретна ситуація.

Приватний підприємець П. Г. Куришко поки що не готовий до створення фонду взаємопідтримки, але може розглядати конкретну ситуацію окремо з можливим наданням допомоги на рівні взаємостосунків.

Приватний підприємець Т. Є. Єлісевич бачить створення фонду фінансової підтримки, як цивілізованого способу вирішення непередбачуваних екстра неординарних ситуацій. Жити за принципом «кожен за себе» - негоже. Звичайно, тут потрібна відкритість, прозорість, чесність, порядність, довіра. Так вважає вона.

Ось кілька рядків статистики пожеж у місті за минулий рік.

За даними Фастівського районного відділу Головного управління міністерства надзвичайних ситуацій України в Київській області м. Фастова лише торік у фастівському регіоні зафіксовано 84 пожежі у приватному секторі та промислових підприємств. Жертвами пожеж стало 12 чоловік. Спочатку цього року зафіксовано 11 випадків пожеж, 6 чоловік загинуло.

З іншого боку потіївського ставка, де стоїть хата Дзізінських, лелеки облюбували своє житло. Скоро прилетять до нього з далеких країв. Воно не змінилося. Стоїть, притрушене снігом, під пильним наглядом природолюба діда Василя Шпаківського. Ось тільки не впізнають довгоногі садиби свого дальшого сусіда. Згоріла. Чи довго її господар приводитиме своє «гніздо» до попереднього стану? Цього вони не відають. Проте добре пам'ятають, як їхню хату потіївчани зводили всією громадою: хто стовпа привіз, хтось краном приїхав. Знайшлось і колесо під «фундамент».

Бо що не говоріть, а громадою і «батька добре бити», як кажуть між людьми…

Анатолій Корчак



Є надія



Один древній філософ твердив: «Я бачу, відчуваю – я існую». Помилявся мудрий муж. Існуватиме він і ми всі й після завершення земного життя. Так переконливо стверджує Біблія. В те вірують християни. Вірую і я. Якийсь час ми відчуваємо себе в тілі, сприймаємо навколишній світ. На небо дивимося. Згодом з неба на землю… Такі закони земного буття! Далі вступає в силу Закон Неба: або ти у вічності з Богом, або (у тій же вічності) без Нього. Тоді з ким? Самі знаєте, не стану псувати й папір.

А воно, «оте», як і Господь, присутні в наших повсякденних справах, в кожній миттєвості нашій тимчасового перебування на землі. Все, що ми робимо поза десяти Господніх заповідей, є свідченням одного – «гомо сапієнс» (істота розумна) нерозумна, безбожна.

Запитаєте (до вас теж запитували) чи ж може людина їх виконати, будучи всього лише людиною? Ні, не може. І сказав це ніхто інший, як Ісус Христос, людина-Господь, що в тіло вселився, аби явити світу волю Отця Небесного про спасіння людства. Спасіння через віру в Його Сина Ісуса Христа.

]]>Изображение]]>


«То що нам робити?» - запитає хтось. Може й не запитувати. То його особиста справа. Але після панахиди думати буде пізно… Так запитував і охоронець в'язниці, як розповідає Новий Заповіт. І охоронцю відповів апостол Павло: «Віруй в Господа Ісуса, - і будеш спасенний ти сам та твій дім». Проте християни знають, що навіть віра в Ісуса не спасає від смерті на землі, а проте у вічності дає життя з достатком. Бо з Богом! Про Господній план спасіння розповідає Біблія: найдревніша книга світу. До неї запрошую читачів газети. А розповісти хочу про тих, хто «падав» і «падає», а проте знову піднімається (з Божою допомогою), аби знову йти вузьким шляхом спасіння душі своєї.

Мені доводилось писати на цю тему ще коли працював в газеті «Перемога». Тоді йшлося про роботу реабілітаційного центру. Він діяв, як діє й тепер при Фастівській Євангельській церкві «Ріка життя», що по вул. Орджонікідзе, 45. Там «лікують» залежних від наркотиків, алкоголю і лікують не нужноімічними препаратами, а Словом «яке було споконвіку, і в Бога було, і Бог було слово…» Так говорить апостол Іван у своєму Євангелії від Івана (Новий Заповіт).

Світ не змінився. І грішників не поменшало. Ось тільки розкаяних грішників стало більше за рахунок «випускників» реабілітаційного центру. Пригадую, в тій статті я розповідав про «одіссеї» окремих пацієнтів християнської лікарні. Вражаючі картини, коли зібрати їх, описати, зосередившись на конкретній людині. Але варто подивитись хоч би інформаційні вечірні телепередачі, як той шок знітиться перед гріховними буднями наших співгромадян. Різниця тільки в тому, що одні знайшли сили прийти до центру і довіритись Богу задля свого спасіння, інші – продовжують йти тернистим шляхом поневірянь. Або вже відійшли...

І ось я знову в гостях у жіночому реабілітаційному центрі серед моїх друзів, знайомих, як старих, так і нових. Склад учасників центру, певно, змінюється періодично. Показово, що дехто, пройшовши курс лікування 3-4 роки тому, тепер самі є вчителями-наставниками, відповідальними за процес деблокації гріха. Це дві Ірини, Тетяна, Наташа. Хтось створив і нову християнську сім'ю, навіть ставши молодими матерями. Інші наближаються до сімейного щастя. Це так радісно сприймати. Адже живе Слово проросло добрими плодами.

Широка географія місць проживання реабілітантів. Тут є вихідці і з Київщини, Житомирщини, Одеської області, з Російської Федерації. Але діагноз «хвороби» один: наркозалежність, алкоголізм. Все той же гріх – непослух Бога. Тут є мами позбавлені материнства. Своїх дітей вони не бачили по кілька років. Загублені, розірвані сім'ї. Не має сенсу переповідати те. Тепер вони у Фастові. Прибули сюди добровільно з останньою надією на Господа, що Він відновить і дасть нове життя. Моїм співрозмовницям я тоді задавав одне й те ж питання: «Чого вони чекають в новому 2009 році, до чого прагнуть?». Схожими виявились і відповіді.

Таня: «Покаялась у своїх гріхах. Щаслива, що тепер живу з Богом. Хочу повернути своїх дітей».

Друга Таня: «Раніше ходила в православну церкву, вірила в Бога і думала, що живу з ним в мирі. Помилялась, бо грішила. Тепер вірю в живого Бога. Хочу, щоб і мій чоловік прийшов до Нього, щоб сім'я стала християнською».

Наташа: «Маю дітей, а я оце тут. Хочу додому, в сім'ю. Але найбільше хочу стати іншою людиною. Справжньою християнкою. Приїздив до нас у центр мій чоловік. Зрадів, як я змінилася в кращий бік. Навіть зовнішнє. Раділа і я. Бог мене змінює. А мої деякі подруги вже повмирали…»

Настя: «Мрію про нове життя, де Бог буде всьому голова. Хочу змінити і своє життя на інше. Хочу мати чоловіка – християнина і жити по християнських законах».

А це розповідь інша.

З Олексієм Чінікайлом


]]>Изображение]]>

випадково познайомився у Фастівській церкві Адвентистів сьомого дня, куди завітав на запрошення моїх друзів. Вразили слова, сказані тоді про нього пастором церкви Павлом Юрійовичем Шипком. Виявляється, Олексій ще недавно був прикутий до інвалідної коляски, як безнадійно хворий. Відправили його з колонії додому, вибачте за тяжкість слова, помирати.

А в той день в церкві юнак співав у хорі, читав християнські вірші. Що ж відбулося?

Закінчив Олексій фастівську школу №9. Коли його «випускали», учителі з полегшенням видихнули – «Все, позбулися…» Розповідав він мені про те і стримано посміхався. Хіба минуле де дінеш… А згодом наш земляк тричі побував у тюрмі за різні крадіжки. Остання класифікувалась, як у особливо великих розмірах. Відбувати тюремне ув'язнення довелося в інвалідній колясці. В тюрмі заразився і туберкульозом…

Розповідь Олексія про його тюремні будні в СІЗО №43 Дніпропетровська слухати не легко. Хтось без руки, інший без ноги, той психічно хворий… Наш фастівчанин пересів в інвалідну коляску – відмовили ноги. Навіть не пропоную читачеві уявити той стан. Коли мати Олексія провідувала сина, то стала свідком, як хоронили одного померлого. У вириту екскаватором яму вкинули тіло в целофановому мішку. Загорнули. Ото і вся церемонія похорон.

Те могло чекати і на хворого її сина. Якби… Якби не прийшов хлопець до Бога. В колонію приходили проповідники, зокрема й від церкви Адвентистів сьомого дня. Несли ув'язненим слово про спасіння через віру в Ісуса Христа. Почув те слово і Олексій. Почув і повірив. Вже коли опинився у Фастові (з його слів – помирати) віруючі церкви взялися опікуватись над своїм духовним братом. На служіння привозили з коляскою, молилися за його зцілення. І ось сталося. Відбулося чудо за земними мірками.

- Вечір. Сиджу в колясці, молюся, думаю, що ж я такий молодий і вже навіки інвалід… Коли відчув, - кров у ноги пішла. Став підніматися і піднявся. На диво! Піднявшись - пішов, не повіривши собі. Сталось чудо! Господь мене оздоровив. Потім я пішов у церкву, де від радісного подиву зчинився добрий переполох. Про те моє зцілення скоро довідалися і в інших церквах. Всі безмежно раділи, - розповідав він.

- Коли ми грали у волейбол у християнському літньому таборі, - говорив мені пастор церкви, - я вже думав: ось брат Олексій ще раз підскочить та й упаде. І більш не встане. Але ні. Той міцно стояв на ногах. Міцний і Господь наш у своєму Слові, Своїй любові до грішників. «Так бо Бог полюбив світ, що дав Сина Свого Однородженого, щоб кожен, хто вірує в Нього не загинув, але мав життя вічне», - говорить Біблія. Наш Господь дасть вічну радість на небі, дає її і на землі. Тепер зцілений Ісусом наш брат відвідує інші церкви, засвідчує про своє неймовірне зцілення: і духовне, і тілесне. Та славить свого Спасителя.

Нині добуває Олексій хліб свій насущний не колишнім ремеслом, а чесною працею. За його прикладом прийшла до церкви та ввірувала в Бога і його мати. На закінчення розмови він прочитав по пам'яті вірш із Біблії «І вас, що мертві були в гріхах… Він оживив разом із Ним». А потім і пожартував (може й пророче), мовляв, знав би про чудо його спасіння колишній директор школи №9 Віктор Григорович Бутник, то може б і сам прийшов до Бога…

Є надія спасіння і для всіх нині сущих на землі. Господь не перестав чинити чудеса. І найбільше з них – спасіння грішників. Сам Христос воскрес, чим і довів – Він є сильнішим за будь-які життєві перепони. Він може відбудувати наше зруйноване гріхом життя, як це він вчинив для фастівчанина Олексія Чінікайла.


]]>Изображение]]>

Зробить те і для кожного грішника, хто визнає себе таким та повірить Ісусу, попросить у Нього допомоги.



Анатолій Корчак

Полная версия ]]>здесь]]>





  • ancetteAnat это нравится
Omnia mea mecum porto

#2 clannad

clannad

    Вшанований громадянин міста

  • Модератори
  • PipPipPipPipPip
  • 1 468 сообщений

Отправлено 21 Март 2009 - 21:40

borisovich, а може все таки статті розміщувати окремими темами, ніж усе скопом, тоді і коментувати їх буде легше, і перша сторінка сайту була б інформативнішою?..Як на мене, так було б краще.

Сообщение отредактировал clannad: 21 Март 2009 - 21:44


#3 batyshka

batyshka

    Вшанований громадянин міста

  • Модератори
  • PipPipPipPipPip
  • 1 991 сообщений

Отправлено 21 Март 2009 - 23:31

думаю смысла размещать отдельно каждую статью нет так как раздел называется "позиция"
а обсуждать интересные моменты или статьи можно и в других разделах




Количество пользователей, читающих эту тему: 0

0 пользователей, 0 гостей, 0 анонимных

   Rambler's Top100    Рейтинг@Mail.ru