To Top

Перейти к содержимому


Фотография
- - - - -

Село базарне…


  • Авторизуйтесь для ответа в теме
В этой теме нет ответов

#1 News_Robot

News_Robot

    Фастівчанин - патріот

  • Пользователи
  • PipPipPip
  • 129 сообщений

Отправлено 12 Апрель 2009 - 20:59

Сьогоднішня фінансова й економічна криза стала найбільшою проблемою для влади на всіх рівнях, для кожної людини, кожної сім’ї. Крім того, вона є головною темою не лише суспільно-політичних телепередач і газетних статей, а й змістом розмов між дорослими і між дітьми вдома, на вулиці, в установах і на базарах. Про курс долара говорять навіть у дитячому садку. Не будемо зараз аналізувати становище різних суспільних шарів і прошарків – взявши за основу територіальний принцип висвітлення питання, відвідаємо село N Фастівського району.


– Як виживаєте в умовах кризи?– звертаємось до немолодого чоловіка.


– Якої кризи?


– Хіба не чули, дорожнеча на всі товари, долар підскочив? Та й по телевізору тільки про неї й говорять.


– Мені до цього діла нема.


– А пенсії вам на прожиття вистачає? Адже продукти подорожчали, одяг, побутові прилади та й все інше…


– Пенсії вистачає. Я за неї купую хліб, сіль, мило, сірники, цукор. Оплачую газ, електроенергію. Усе решта в мене є: картопля, буряки, морква, огірки в діжці, варення до молока, консервовані вишні, сливи (дружина, спасибі їй, вчасно подбала). Корівка не підводить – маємо сир, масло, сметану. Кури яйця несуть. Добре живемо, трудимось на своєму господарстві і всім бажаємо. Одягу, меблів не купую – на мій вік вистачить і того, що раніше надбав. Головне, щоб здоров’я не підвело, а коли людина здорова, то що для неї гроші – так, дим. Про кризу, звичайно, я чув, та, мабуть, з нею більше пов’язано даремного галасу та політичних спекуляцій. Замість того, щоб у владі всі разом думали, як побороти цю прикрість, то починають звинувачувати один одного, причому ті, що найбільше кричать, нічого не роблять і нічого конкретного не пропонують.


Невибагливі й загартовані сільські пенсіонери можуть дозволити собі й далі жити аскетичним способом, як звикли вони ще в радянські часи, коли розкіш вважалась аморальною, а прагнення достатку – ворожим буржуазним проявом. Вони навчились на всьому заощаджувати, приберігати копійку на чорний день, бо якщо їм справді на все вистачає грошей, то як тоді пояснити той факт, що у дні, коли рейсовий автобус безкоштовно везе пенсіонерів до Фастова й назад, він просто стогне від перевантаження, всередині тіснява неймовірна, а на роботу цими рейсами ніхто й не намагається потрапити.


У сім’ях з дітьми ситуація набагато складніша. Видатки сімейних бюджетів зросли вдвічі, а то й більше, а прибутки – добре, якщо не зменшились, адже батьки втрачають роботу, у селі зайнятися нічим. Найголовніша сфера застосування робочої сили – земля – від селян відібрана прямо чи опосередковано (через договори оренди). Влаштуватися на роботу в сільськогосподарському товаристві чи агрофірмі неможливо – постійні працівники там не потрібні, використовується невелика кількість найманих сезонних робітників (більшість процесів механізовані). Що ж залишилося тим, хто втратив роботу в зв’язку з кризовими явищами?


Селяни знаходять один вихід – на базар, де можна продати здобуте, вирощене, зароблене надзвичайно тяжкою, нецивілізованою працею.


Шановні читачі-покупці, ті, хто купує сільськогосподарську продукцію, ви ніколи не намагались не просто купити щось якнайвигідніше, якнайдешевше, а подивитись уважно на цих продавців? Не на збувачів-перекупників ковбаси і курячих стегенець, а на виробника? Які почуття викликають у вас десятки простягнутих рук з пакетиками сиру в них і пляшками молока, коли підземним переходом добираєтесь до базару Завокзалля?


Відкладемо звинувачення на адресу правоохоронних органів, які допускають торгівлю продуктами харчування у недозволеному місці, до наступних публікацій в газеті. Спробуємо з’ясувати, що примушує охайних господинь продавати (а інших – купувати) молочні продукти, птицю, яйця в антисанітарних умовах, де не захищені ніякими законами чи рішеннями ні права покупців, ні продавців. Відповідь проста і жахлива – злидні. Люди мусять економити навіть на оплаті торговельного місця на території ринку і лабораторного аналізу продукції.


А ціни! Тут вражає не дорожнеча, а дешевизна! Літр молока продають по 4 гривні, за кілограм картоплі просять 1.50 грн. (така ціна тримається щонайменше 5 років). Яблука дешевші, ніж будь-коли – 4-5 грн. за кілограм. У магазині все у два-три рази дорожче, і там є умови для зберігання продукції – селянці ж треба все якнайшвидше продати – ще й тому зупиняється в підземці з надією, що тут це вдасться зробити: потоком люд тече – комусь знадобиться дешевший сир та сметана.


Приїжджають торгувати до Фастова селяни з Житомирщини – там купівельна спроможність населення нижча, а худоби в людей більше, бо ще вищий відсоток безробіття. Цей факт порушує баланс між пропозицією і попитом – до кінця дня ціна на молочні продукти падає вдвічі, а то й взагалі продавці віддають привезене за безцінь.


Молода жінка складає усе в кошик:


– Сьогодні погана торгівля: половину всього повезу назад додому. Доведеться вершками, що так нелегко дістаються, свиней годувати.


– Грошей хоч трохи вторгували? – нескромно цікавимось.


– 60 гривень, – зітхає жінка. – Та що за них купиш? А це заробіток усієї сім’ї за два дні: годували корову, вивозили гній, доїли, робили сир, збирали сметану, перемивали відра-банки – старались. Влітку не знали відпочинку ні ми, ні діти наші – корми заготовляли.


– То, може, хоч свинину пощастить добре продати?


– Поросят живцем продаємо перекупникам. Можна було б і м’ясом, та незвична це для нас справа – клопоту багато, затрат, та й заколоти порося, підготувати так, щоб м’ясо мало товарний вигляд, не всякий зможе.


Ось так. Тільки ожило село за останні два-три роки, прибралося в нові паркани, подекуди й будівлі почали зводитись, люди повеселішали – стали заможнішими: автомобілі по дворах заблищали дзеркальними боками, – як знову раптом все стало недоступним: і одяг пристойний, і техніка, і їжа. Підприємці теж руками розводять – малий бізнес став невигідним.


Терпить село. Не вперше. Що ж робити? Може, знову на Майдан? Майдани, кажуть селяни, зараз не на часі. Працювати треба. І працюють.
Оксана СІДЬКО



]]>Джерело інформації - Укр Тайм]]>

Увага!!! Я не жива людина - я програма, мене Shaman створив. На приват-повідомлення та мило не відповідаю ! :))) Всі зауваження та пропозиції пишіть Shamanу!!!





Количество пользователей, читающих эту тему: 0

0 пользователей, 0 гостей, 0 анонимных

   Rambler's Top100    Рейтинг@Mail.ru