To Top

Перейти к содержимому


Фотография
- - - - -

Особливе багатство Федчуків


  • Авторизуйтесь для ответа в теме
В этой теме нет ответов

#1 News_Robot

News_Robot

    Фастівчанин - патріот

  • Пользователи
  • PipPipPip
  • 129 сообщений

Отправлено 19 Апрель 2009 - 20:15

]]>Изображение]]>

Був звичайний день, але запам’ятається він надовго. Бо подарував справжнє свято. Мова йде не про щасливий лотерейний виграш чи безкоштовну мандрівку до екзотичних країн.


... Завітала до селянської хати спочатку у Федорівці, а потім – у Великих Гуляках з однієї обставини. Я – у сімейному колі братів Федчуків. Навколо мене, о, диво Господнє, вінок незрівняної краси – діти, разом їх двадцятеро. Подружжя Володимир Степанович і Ольга Леонідівна та Олексій Степанович і Ганна Андріївна не приховують радості. Ще б пак! Володіють таким багатством...
ЙШОВ НАЗУСТвЧ ДОЛІ


Хто працює, той не бідує. Тоді у колгоспі батьки трудилися, не покладаючи рук. Тож чотирьох дітей вчило важке життя.


Після восьмирічки Володимир пішов на заробітки. Для підлітка, чого лукавити, самостійний трудовий крок – випробування. Та мати у синові не сумнівалася: вміє працювати – зуміє й труднощі подолати. У райцентрі Володимир трудився підсобником, не відставав у роботі, а заробітки – мізерні. Цей факт спонукав його на новий крок. Невдовзі він у гвному, обласному центрі, – і різноробочий, і торгівлю обслуговував, і виробничі підрозділи, і в будівельній галузі працював. Але у трудових буднях не уникнути сезонності. Комусь канікули – самий раз, а хлопцю совісно байдикувати без діла. Сідає у поїзд, приїздить до Києва. Здавалося б, столиця зухвальців ставить на місце. Змінив кілька виробничих об’єктів, вибір зупинив на фірмі “Укрреставрація”, де керівником М.І.Орленко. Тут працював оператором у машинному відділенні, навколо – порядок, висока продуктивність техніки. Влаштовували і стабільні заробітки, сучасні умови праці, а, головне – керівник Микола Іванович, щирий, відвертий, принциповий, у штаті працюючих цінив надійних та сумлінних.


Столичне життя додало чимало позитивного у біографії Федчука.


МАТЕРИНСЬКОМУ ЩАСТЮ ЦІНИ НЕМАЄ


Згадує Ольга шкільні роки. Навчалася, була лідером у спорті та художній самодіяльності. Ось така вона, із своїми захопленнями та впевненістю.


Після закінчення десятирічки дівчина вступає до столичного технікуму, але на вступних екзаменах не набирає балів. Та невдача не злякала її, часу не змарнувала, відразу – до професійного училища. Розпочала трудову біографію на заводі з виготовлення кришталевих виробів. І тут виробнича ситуація не влаштовувала – адже довелось проживати у найманому житлі. Те, чого хотіла, Ольга знаходить на фірмі “Укрреставрація”, де запропонували підходящу роботу, гуртожиток з пропискою. Дівчина у праці виправдала надію – перекривала норми виробітку, брала активну участь у культурних заходах і спортивній роботі.


Молодість згадується допоки живеш. Самостійністю, настроєм, мріями. Дарує вона і те, що уві сні щодня приходить, – кохання.


Одного літнього дня, після трудової зміни, Ольга з подругами грала у волейбол з чоловічою командою. Серед суперників дівчина помітила вродливого хлопця – то був Володимир Федчук. Вони познайомилися. Минуло кілька побачень. І тут виникає несподівана ситуація: дівчина їде у відпустку до батьків, у рідне село. Що ж робити: бути у розлуці стільки часу? Тож Володимир вирішує цю проблему по-чоловічому – він слідом їде у село, просить у батьків руки доньки.


Невдовзі Володимир і Ольга побралися. У них народилося двійко діток. Радіти б, та де там? Без неспокою не обійшлося: чоловік почав випивати і вмовляннями дружини нехтував. Із гіркою спокусою довелося розпрощатися назавжди. Бо судилося Федчуку відвідати молитовний будинок, де покаявся, став християнином віри євангельської. Тож ніби вдруге народився: кинув курити, пиячити, у роботі – відповідальний, працьовитий. Яке б завдання йому не доручали, виконує на відмінно. Керівник позитивно оцінив добрі зміни у житті підлеглого і призначив його майстром машинного відділення. А дружина? Її радості не було меж. У сім’ї – спокій, злагода, а кохання ще палкіше. Куди голка – туди й нитка, зав’язала білу хустину на голову: у молитовному будинку Ольга Леонідівна – поруч з чоловіком. Вона усвідомлювала, що віднині у них і віра спільна. І дотримується найголовнішої заповіді: материнство – то святе.


Столичний період у Володимира Степановича склав одинадцять років, а в сім’ї підростає п’ятеро діток. Тіснота у малосімейці, не позаздриш. Залишилося одне – їхати до батьків у Федорівку. Дітей у селі не впізнати: стільки простору, сонця. Недарма кажуть, що рідна природа зігріє, а земля нагодує. Хіба можна такими умовами нехтувати? І вирішує Володимир Степанович звести будинок у селі. Він ще працює в столиці, на виробництві, бо у рахунок зарплати можна виписувати будівельний матеріал. Щовихідні – у селі, за роботою. Спочатку виготовив блоки, залив фундамент, почав зводити стіни. У жителів тільки й розмов про трударя Федчука: дивує, захоплює хистом і турботою. Руки у батька в мозолях, а на душі легко, бо здійснилася мрія – жити у власному будинку. Щоправда, брати із гвненщини допомогли встановити покрівлю.


– Володимир будував житло, – розповідає Ольга Леонідівна, – а я пізнавала його характер та можливості. Дійшла висновку, що за таким чоловіком – як за кам’яною стіною. Хіба це не щастя?


...Ступаєш на подвір’я Федчуків, і з перших кроків видно, що тут живуть справжні господарі. Підсобні приміщення – надійні, а велика сім’я утримує різну худобу. “Ротів” багато, – жартує Володимир Степанович, тож ледарювати не доводиться”. Старші доглядають двох корів, телят, свиней, а за молодшими закріпили птицю. Теплиця, приміром, – за батьком. А на присадибній ділянці працюють усім сімейним складом. З ранньої весни до пізньої осені трудяться біля землі, зате у чужі руки не заглядають – є і картопля, і огородини не бракує.


– Земля і підсобне господарство годує по-справжньому, – розповідає Володимир Степанович, – у прямому і переносному значенні. Часто базарюємо молочними продуктами, огірками, з виторгу виходить дітям купити й обновки.


А у будинку – просторо, затишно, сучасні меблі, килими. Кімната для дівчаток – у зеленому кольорі, що символізує життя. Відчуваєш тут бадьорість, піднесений настрій, ніби відпочиваєш на галявині. А у хлопців фарби поєдналися символами землі і дуба, плодовитості і сили.


Нині у подружжя Федчуків – дев’ятеро дітей. Найстаршому – 24, а Марійці – два рочки. Старші син Анатолій та донька Наталка вже одружилися.


– “Приріст” у родоводі є, – радіє батько, бо маємо четверо онуків.


Що можна сказати про дітей? Вони – різні. Анатолій, наприклад, себе без професії не уявляє, він – газоелектрозварник. Андрій, за словами батьків, – справжній витівник не за роками. Вміє майструвати, є тяма до техніки, допомагає батькові ремонтувати легковика. А десятирічного Антона називають “жайвором” через те, що раніше за інших прокидається, поспішає до щоденних завдань по господарству. Шестикласниця Катруся тягнеться до знань, хоча ще не визначилася – ким бути. “З підручником часто й засинає”, зауважує матуся. А Іринка – першокласниця. Від школи і подруг щодня у неї стільки вражень, що є про що розповідати.


З привітною посмішкою, щира, ніжна – то така Ольга Леонідівна від материнського щастя, бо нині в сім’ї все гаразд. А бувало всякого. Поки виростиш дітей, то душа не раз у неспокої крається. Приміром, у дворічної Анни визнали хворобу серця, провели обстеження у клініці Амосова, як наслідок – операція. Поки дівчинка перебувала в реанімації, мати місця собі не знаходила, отоді вперше відчула, що небезпека поруч... Та обійшлося. Донька одужала, нині вона – дев’ятикласниця, навчається у вечірній школі. А в сім’ї – у ролі виховательки, допомагає доглядати решту дітей.


Та горе наздожене потім. Народилася Тетянка, повернулася Ольга із лікарні, а через кілька тижнів вдома дівчинка раптово помирає. Тоді у стражданні і посивіла. Та скільки б не виникало випробувань, усе ненька витримала. Адже материнство зробило її сильною. Життєві віхоли не лякають... Варто почути веселий дитячий сміх, обійняти маля, торкнутися його ніжної щічки, повечеряти разом за великим столом, і всі проблеми сходять нанівець. Заради цього й варто жити.


ЩЕ КВІТУЄ ДИТЯЧИЙ ВІНОК


Двічі в одну воду не вступити – так само не можна повторити долю, навіть якщо йдеться про старшого брата. Є відома істина: “Якщо не проклав власної стежини, то з чужої мало користі”.


А ось зразком у житті старший брат може бути. Молодший брат Олексій Федчук, як і старший Володимир, – і працьовитий, і самостійний, теж підлітком довелося трудитися на чужині. Він майже всю Україну об’їздив, знає її не по карті.


Розумних життя вчить, а ледарів губить. У сезон заробітків не обійтися без негараздів, тому Олексій загартувався, став наполегливим, завзятим, розпочату справу завжди доводить до кінця.


А ще збагнув Федчук-молодший, що є у житті інші дива, які не порівняти з матеріальними благами, приміром, коли зустрів вродливу дівчину Ганну. А познайомились вони на весіллі, де обоє були свідками у молодих. Побралися Олексій і Ганна. Молода дружина невдовзі зрозуміла, що її доля – справжнє везіння. “Навіщо гроші, коли чоловік хороший”, – то народна мудрість саме про неї, адже Олексій і вмілий, і завзятий, без згубних звичок. Молоде подружжя ледь встигало рахувати приємні події: Ганна народжувала діток, а батько будував нову хату, і криницю викопали, сад посадили, та не “укорінилися” у рідному краї.


Навідалися у гості до старшого брата, у Федорівку. Фастівщина припала їм до душі, свій вибір зупинили на Великих Гуляках. Тут вони живуть уже майже сім років, тоді у них було п’ятеро дітей, а зараз – одинадцятеро. Лелека сюди прилітає часто, в’є надійне родинне гніздо.


Господарює Олексій Степанович з розмахом: є добрий шмат землі, придбали коня, під плуг садять картоплю, збирають урожай. Робочих рук вдосталь, бо старший брат з дорослими дітьми завжди допомагають у праці. Звісно, дбають і про худобу, облаштували теплицю, бо яке харчування дітей без вітамінів. Взимку Олексій Степанович працює на “пельменній”, що третій рік функціонує в Дідівщині, а навесні – біля теплиці, бо тут кожен день на обліку, якщо хочеш отримати високий урожай. Задумав він розширити житло, добудувати другий поверх. Вважає, що одинадцятеро дітей – не фініш. Притаманний Федчуку-молодшому хазяйський талант – вміє заощаджувати гроші, придбав нову машину, бо без неї ніяк не обійтися.


Добрі діти – добра слава. Тому виховання у Федчуків – на першому місці. Старша донька Марія в усіх домашніх справах – помічниця, охоче доглядає наймолодшу сестричку Вікторію. Світлану, яка навчається у Дідівщинській ЗОШ І-ІІІ ст., вчителі хвалять за хороші знання, а четвертокласниця Неля – відмінниця. Батьки мріють, щоб діти здобули професію. Знають вони, що життя теж виховує, перевіряє, випробовує, щоб не збилися із праведного шляху. Тому батьки сьогодні дбають, аби діти росли працьовитими і відповідальними, без поганої думки, злоби чи лихого вчинку. Адже добрим людям і Бог допомагає.


...Братам Федчукам у спадок дісталися батьківські заповіді про духовні цінності, працьовитість, самостійність, твердий характер, що і визначило долю. Все у їхньому житті склалося.


Неділя для сімей братів – то Божий день. Відвідують службу у молитовному будинку, що у Дідівщині. Бо віра – то життєдайне джерело сили, впевненості. А додому вони одразу не поспішають, бо у селі провідують стареньких, прихопивши для них гостинці...
Марія ШЕВЧЕНКО



]]>Джерело інформації - Укр Тайм]]>

Увага!!! Я не жива людина - я програма, мене Shaman створив. На приват-повідомлення та мило не відповідаю ! :))) Всі зауваження та пропозиції пишіть Shamanу!!!





Количество пользователей, читающих эту тему: 0

0 пользователей, 0 гостей, 0 анонимных

   Rambler's Top100    Рейтинг@Mail.ru