To Top

Перейти к содержимому


Фотография
- - - - -

Поезія А. Корчака.


  • Авторизуйтесь для ответа в теме
Сообщений в теме: 13

#1 borisovich

borisovich

    The simple administrator

  • Главные администраторы
  • PipPipPipPipPip
  • 13 833 сообщений

Отправлено 07 Май 2009 - 13:37

Пан Анатолій Корчак дав згоду на публікацію своїх віршів.
Сьогодні перший вірш із збірки "На скрижалях душі"


На скрижалях душі

На скрижалях душі
Увінчай мене, Спасе,
Своїм Словом міцним,
Мов граніт.
Бо в земній марноті
Я дрібний і дочасний,
Як обманливий
В обрії світ.
Запиши, хто я є,
І хто буду навіки.
Як і Ти — наш предвічний
Творець.
Що в шеол не ввійду
Та не стану горіти,
А отримаю слави вінець.
Хоч важкі ті скрижалі,
Дай нести їх
По силі.
І давай тої сили щоднини.
Ти — мій Бог,
Моя слава,
Охорона надійна —
Рідний Батько земної родини.
Заспіваю на гучних скрижалях душі,
Щоб почув увесь світ
Серця струни.
Мій Ісусе, мій Спасе,
Мене схорони,
Як замовкне останнє відлуння.
Omnia mea mecum porto

#2 borisovich

borisovich

    The simple administrator

  • Главные администраторы
  • PipPipPipPipPip
  • 13 833 сообщений

Отправлено 08 Май 2009 - 10:23

Різдвяна зірка
Тихо зірка пливла.
Відірвавшись з орбіти.
Вже на ранок зійшла,
Аби хлів освітити,
Де побачать усі:
Пастухи, всі народи —
У Віфлеємі вночі
Сталась дивна пригода.
І зависло світило,
Освітивши промінням
Новороджене диво —
Богом дане Творіння.
Сам Творець, Божий Син,
До своїх повернувся,
Щоб здійснилися сни,
Хто духовно проснувся.
Янгол людям звіщав:
"Народивсь Небожитель!"
Світ Ісуса стрічав,
Як Спасителя світу.
Omnia mea mecum porto

#3 Shaman

Shaman

    Злобный админ

  • Главные администраторы
  • PipPipPipPipPip
  • 1 859 сообщений

Отправлено 22 Май 2009 - 17:36

Хто взує Бенардоса?

Ручка в руці від щитка із ливарки
І сам побитий мов пес-Барбос.
Стоїть засоромлений автор зварки
Наш Бенардос!

Нащадки лукаві чобіт порвали
І бронзу здали в металобрухт.
На п’єдесталі ще й написали:
«Тут Петя і Вася були. Салют!»

А він любив це місто п’яне
Воно ж і музей в Переяслав здало
«Усе погано, усе погане», -
Писав Шевченко, як про наше бидло

Стоїть Бенардос, винахідник відомий:
«Піти б в світ за очі. Так чобіт зняли…»
Не Фастів, – а яма. І влада суча.
Коли ж ти підеш, коли?

Ось баба прийшла. Може чобіт принесла?
У неї ж на базі яких тільки нема…
Та ні, постояла і квіти понесла
До Ілліча. Соромна.

А він все стоїть, свідок кривди й безчестя
У місті, де правлять нардепи чумні.
Усе він варив. Тільки більш не береться
Варити пусте до пустого в багні.


А. Корчак


============================================================



Пам'яті Т. Г. Шевченка

Навколо радості так мало,
Який у біса слів бадьор.
На сором свій мізків не стало,
Безчестя нашого, як зор.

Тобі, Тарасе, і не в тяму:
Були дурні ми, так і є…
Розум приходить, коли в яму
Брат свого брата піддає.

Роки й століття не навчили
Любити ближнього свого.
Ми продавались, нас купили:
Героїв всіх до одного.

Свої своє і розікрали,
По світу з торбами пішли…
Козакували… Душі рвали -
А роки йшли, повз нас пройшли.

А ти стоїш. Слово пророче
«Єднаймося, брати», - прорік.
Москаль над нами сміх тороче,
Хто б заступився? Хто б поміг?

Тільки не ми, духу не стало,
Вожді зрадливі: гній, лайно
Давно сокира не гуляла,
Не голить голови давно.

Нам революцій більш не треба,
Бо проспіваєм будь-яку!
До Наливайка, як до неба,
«Так наливай!», - кричить байстрюк.

Безбатченки, не українці,
Безбожники, живіт наш бог…
Продажні подніпровські ланці:
Їмо за двох, п’ємо за трьох…

Ти спи спокійно. Не розбудять
Тебе литаври, бубнів дзвін.
Гуляє погань, спить і нудить
Одна з другой навперегін.

Пробач, наш батько, твої діти
Глухі й німі та ще й сліпі.
Нема за що їх і жаліти:
Тут дикий крик, там дикий сміх…

Заглянь до нас через руїну,
За сто чи тисячу століть.
Якщо знайдеш свою Вкраїну,
Яку лиш ти міг полюбить!..

А. Корчак


Слушних думок багато, а неслухняних ще більше ...


#4 borisovich

borisovich

    The simple administrator

  • Главные администраторы
  • PipPipPipPipPip
  • 13 833 сообщений

Отправлено 23 Май 2009 - 09:08

Осінь

Падолист. Під ногами
Жовтий лист шурхотить.
Гола липа гілками
Ніби хоче зманить.
Поле, сіяне потом,
Обіймають жнива.

Сірі будні, а потім —
Вже й сторінка нова,..
Золотиста береза
Замоталась у вуаль.
Під осінню трапезу
Я кладу на алтар

Днями струджені днини.
А вони, мов туман,
Що здіймає з долини
Серпанковий обман.
Мій косар косу точить —
Таки будуть жнива!
А відлуння відносить:
"Ти — трава, ти — трава".

Круговерть у природі,
Знов осінній пожар.
Він іде, він приходить
Споконвічний стожар.
Журавлі відлітають,
І мене віднесуть
Там де смутку немає,
Там де вічно живуть.

Жовтий лист під ногами,
Знову осінь сумна.
Йдуть роки за роками —
Та чекає весна!



Я тебе покину світ...

Я тебе покину світ,
І не тримай!
Бо тобі мене не витримати такого.
Я чужинець в рідній хаті,
Так і знай!
Не мани солодкими спокусами.
До Бога я в думках лечу
Щоденно, повсякчас,

Як відкрив мені
Дорогу Він до Неба.
І марніють земні образи
Нараз,
По земному хоч красиві,
Та не треба...
Щастя — мить!..


А суму — повен ріг.
Все під сонцем суєта,
І більш нічого...
Що любив, кого любив
Та не зберіг —
Там найду, — біля підніжжя
Мого Бога!
Сядем поруч, Він —
Безсмертний.


І я теж,
Бо пізнав Його ще тут,
У чистім полі.
Наше царство буде вічне
І без меж,
А "внизу" залишу смуток
Й три тополі.
Omnia mea mecum porto

#5 borisovich

borisovich

    The simple administrator

  • Главные администраторы
  • PipPipPipPipPip
  • 13 833 сообщений

Отправлено 27 Май 2009 - 09:25

Святе вінчання

І сміялося небо,
Навіть вітер мовчав.
Мов духовну потребу
Голос серця складав.
Діти Божі на озері,
Як Писання велить,
В білосніжному одязі
В воду йшли, щоб втопить

Все гріховне, минуле все,
Чим багатий так світ.
Хай вода його віднесе —
Склали Новий завіт:
"Вірю в Тебе, Ісусе мій,
Обіцяю нести
Хрест тобою покладений.

Лиш прости, лиш прости"...
Мить — і тіло занурене...
Та могила пуста.
Смертю смерть упокорена —
Вмилися ми кров'ю Христа.


Космічний пил

Я є ніщо, у просторі,
У часі:
Космічний пил,
Земне сміття.
Я атом безіменний,
Необтяжений
У круговерті вічності й буття,
Я б там літав
Чи на хвості комети,
А може й затвердів у скелі,
На зірках,
Якби не Ти —
Христос — Спаситель
міжпланетний,
Що в мертве тіло
Подих свій віддав.
Земний той порох,
Змішаний рукою
Творця світів
І світла, в темноті
Став суттю Божою,
Істотою живою,
Твоїм продовженням
І в моєму житті.
Душа моя —
То дар неоцінимий,
її ти дав,
До тебе і вернусь.
Душа і тіло,
Дух — нерозділимі,
Злетять у небо
Мов Христос Ісус.
Я є ніщо?
О, ні! Найбільша цінність
В Божественних очах,
Бажаннях і ділах.
Зірки мене вітатимуть
На фініші,
Де вічність.
Й лиш туди мій шлях!
Omnia mea mecum porto

#6 Bullet

Bullet

    Вшанований громадянин міста

  • Пользователи
  • PipPipPipPipPip
  • 1 684 сообщений

Отправлено 29 Май 2009 - 08:47

Вітання п.Анатолію з приводу виходу з друку збірки :) А хіба у нас нема гілки *Поезія*? Дивно.

Хорошо быть женщиной: можно просто встать посреди комнаты и расплакаться.

 

Каждый человек несёт ответственность перед всеми людьми за всех людей и за всё (с) ФМ.Достоевский


#7 borisovich

borisovich

    The simple administrator

  • Главные администраторы
  • PipPipPipPipPip
  • 13 833 сообщений

Отправлено 05 Июнь 2009 - 07:21

Не питаю чому
Не питаю.
Чому. Не питаю.
Ти все бачив і знаєш. Та все ж.
В серці біль, коли думка вертає
В той холодний, голодний. І все ж.
Мій Спасителю, Ти на Голгофі
За гнобителів й жертви вмирав,
За дітей України, що пухли,
І за вбивцю, що хліб відбирав.
За що кару поніс, мій народе?
Сіяв з потом і з потом косив.
Обманувся у вірі на сході,
Бо не в Бога спасіння просив.
Проте знаю, на небі розділиш
Звірів-нелюдів з молотом і серпом
Та їх жертви. І гідно відміряєш
За відібране з кров'ю зерно.
Проросло воно в небі зірками,
Міліонами душ колоситься.
Тільки серце питає, не камінь:
"Ну чому так багряна зірниця?".
Ти є Хліб, дай Тебе нам вкушати.
Ти джерельна Вода, дай напитись.
Щоб довіку голодним не стати.
Вічним струменем бити з криниці.
Не питаю, чому. Хто Ти — знаю!
Той, хто в горі, в біді не залишить.
А в небесному вічному раї
За земні всі страдання потішить.
Omnia mea mecum porto

#8 borisovich

borisovich

    The simple administrator

  • Главные администраторы
  • PipPipPipPipPip
  • 13 833 сообщений

Отправлено 11 Июнь 2009 - 10:06

Тане сніг

Господь повернув свою землю на весну,
Сонце сплело промінці — перевесла,
Джерельця-струмки потекли і співають,
Володаря світу сердечно вітають.
Хвала тим рукам, що так мудро зростили
Весни буйноцвіття — чаруюче диво.
Цю мить неповторну, хвилину чудесну,
Наш плин в майбуття на святих чудо-веслах.
І сонце сміється, і серце радіє,
Вже ген в піднебессі журавлик чорніє...
До дому, до хати крило направляє,
Його, як і Господа, серцем вітаю.
Хвала тобі Спасе, за щебет пташиний,
За подих весни, неба синь.
Полонив Ти мене у обійми. Тримай і веди
Весняною повінню в світ без біди.
З Тобою зіллюся в природнім коханні,
Як батько і син в родословнім єднанні.
Христу і для Нього година ясна!
А сніг білий тане — приходить весна...




Весна
Пада сніг лапатий,
За вікном — весна.
Зачекались сонця ми,
А його нема.
Сад покрився цвітом:
Білим, весняним.
Що ти робиш, березне!
Яблуневий дим
Скоро нас повиє,
Зашумить джмелем,
Запахом весняним
Зродить в серці щем.
А він тихо падає —
Ця небесна мить.
В круговерті вічності
Все летить, летить...
Я ж до неба лину,
Звідки пада сніг.
Там життя невпинне,
Там мій оберіг.
І здіймуся паром,
Духом весняним,
До Творця природи
В Його вічний дім.
Я — частина світу!
Мить — і вже нема...
Пада сніг лапатий,
За вікном — весна.
Omnia mea mecum porto

#9 Гость_taho_*

Гость_taho_*
  • Гости

Отправлено 11 Июнь 2009 - 12:57

Интересненькие стишки :tease:

#10 borisovich

borisovich

    The simple administrator

  • Главные администраторы
  • PipPipPipPipPip
  • 13 833 сообщений

Отправлено 15 Июнь 2009 - 13:05

ДРУГУ
Незатишно, пусто
В хаті друга-буськи,
Чорною купиною
Та давно стоїть.
Не вернувся з вирію.
Вже весна на лузі —
Солов'ї співають,
А гніздо мовчить.
Не вернувся, скорений
Довгою дорогою.
Може, сил не стало,
Хижий птах здолав.
І сумую серцем я.
Мій шлях ще не пройдений -
Стежкою-доріжкою
В'ється в небеса.
Рік за роком міряю.
Вирій наближаю свій,
А вожак давно уже
Кличе у політ
До гнізда родинного,
Бо дорогу знає Він.
Під Його покровою
Я здолаю світ.
Тільки жаль, що друга там
Не зустріну. Вічний я.
Він — земний, лиш в пам'яті
Стане на крило.
Все ж я виглядатиму
В зоряній туманності.
Може, друг мій з'явиться
Всім зіркам на зло.

У земні хвилини людської слабості...
Пам'яті товариша
Засумують пилипівські мальви.
Ти їх словом так ніжно ростив,
Бо на світі земнім жив не марно,
В нім кохався, і землю любив.
Зронить поле пшеничне колосся.
Перше зерно на спомин — тобі.
Так багато зробить не вдалося.
Серце крається в сумі, в журбі.
Недоспівані вечір і ранок.
Недоказані кращі слова,
Ти вже з неба зустрінеш світанок.
Де стежина твоя пролягла.
Борозна загинає за обрій,
Яку брат наш Василь прокладав,
Сіяв щедро, розмашисто, добре —
Хліборобство від Бога прийняв.
Де ти, друже мій, там, над землею.
З ким, Василю, ти зараз стоїш?
З Богом мову ведеш чи з тією.
Що смерть носить? А ти все мовчиш.
Зросять мальви траву, мов сльозою,
З сумом жайворон в небо злетить.
Ти так рано пішов за водою —
Прямо в небо, де сонце й блакить.
Вірю! Зіркою зійдеш на небі,
І світитиме людям звідтіль,
Щедрим променем їм на потребу,
Зірка-доля — Мурашко Василь!
Omnia mea mecum porto

#11 borisovich

borisovich

    The simple administrator

  • Главные администраторы
  • PipPipPipPipPip
  • 13 833 сообщений

Отправлено 12 Август 2009 - 11:18

З Лугані квітка
Недоспівана пісня на слові,
Подих кохання — тай все.
Річку палкої любові
Ти у собі ще несеш.
Роки несла — не зронила
Ані краплини з відра.
Чим, перед ким завинила?
Нащо тепло берегла?
Скільки в собі зберігаєш
Щемних загадок німих,
Хто розгадає — не знаю,
Де той щасливий жених?!
Весна на крилах скоро-скоро
Несе пробудження, і знов
Стрічай її, свою обнову:
Надію, віру і любов!
Сльозу загубиш чи всміхнешся —
Радій. Радіє сонцю світ!
І хай у ньому не зведеться
З Лугані квітка-первоцвіт.

Вечірня зоря
Зоря вечірня,
Зоря зітхання.
Стою-вдивляюсь —
Ти ж на прощання.
— Не плинь, — прошу я.
— Постій, — благаю.
Одну тебе
Давно чекаю.
Таку ясну,
Далеку й близьку
В глибокім небі.
Схиляюсь низько
Чи не прийде
Лебідка серця.
Пливи зоря в моє озерце.
Полинем разом,
Хай що спіткає,
Де нас не було,
Де нас чекають
Світанки ніжні
І буйні роси.
А вечір губиться
У чорних косах...
Omnia mea mecum porto

#12 borisovich

borisovich

    The simple administrator

  • Главные администраторы
  • PipPipPipPipPip
  • 13 833 сообщений

Отправлено 18 Август 2009 - 15:13

Зозуля
Зозуля в лісі "ку" та "ку"
— Все знає птаха, мудра птиця.
А я тебе зову палку,
Котра ночами мені сниться.
Та ранок знов розвіє сон,
Росою змочить спраглі губи,
Заб'ється серце в унісон
Чого не було і не буде.
А ти десь поруч. Чую я:
І порух вій, і тихій шепіт.
У мрійних трелях солов'я
Вчуваю поклик серця, клекіт
До тебе. Тільки не барись.
Весна минула веселкова,
А наші долі не сплились,
Мов тії квіти барвінкові.
Знов стане ніч, А з нею — ти.
І підуть в поле дві стежини...
Прийди, залюблена, прийди
-Мною надумана зорина.


Хуторянка
Я тебе чекав у полі.
Хуторянко.
В ліс ходив, а ти
Ховалась в світанки.
Понад річкою
Косима мережила.
Чаклувала, чаклувала
І... зманила.
В очерет позвала слухать губ
цнотливих,
Той, кого ти цілувала,
Став щасливим.
А на пагорбі
Калина червоніла.
З ким ти, з ким
До ранку палко гомоніла?..
Я прийду надвечір,
Стану під тополю,
І чекатиму, мов лиха.
Свою долю.
Може, прийде —
Стріну місяцем надворі.
Тільки, тільки не барися.
Моя зоре!
Omnia mea mecum porto

#13 borisovich

borisovich

    The simple administrator

  • Главные администраторы
  • PipPipPipPipPip
  • 13 833 сообщений

Отправлено 26 Август 2009 - 08:00

Серпневі зорі
Вони горять у вічнім леті,
Незбагненні.
Одні для вічності, а інші
Полонені
Чиєюсь долею — твоєю
Чи моєю...
Впаде зоря з неба на землю —
Я за нею.
Та на орбіті я,
Лечу і не згораю.
За що тримаюся
Чи що мене тримає...
Аж раптом зіронька
Над обрієм з'явилась!
Моя орбіта враз до неї
Нахилилась.
І падав дощ, серпневий дощ —
Згорали зорі.
Комусь на радість, на потіху,
Може й горе.
А ти, стрімка, у далечінь
Мене все звала —
В тобі горіть, в тобі згоріть
Начаклувала.
Заграли струни застарілого
Оркестра.
Що загубив — ти додала,
І ще принесла.
І відлетіли в далечінь
Муки нестерпні.
Хай тепер зорі всі
Попадають у серпні.
А ти пливи, бо так
Ще юна, і вродлива.
Навіть мене з мертвого
Стану розбудила.
Беру розбіг і теж лечу
Весні у слід я.
Кричу: «Міняю осінь,
Що і де, на вічне літо».
Omnia mea mecum porto

#14 borisovich

borisovich

    The simple administrator

  • Главные администраторы
  • PipPipPipPipPip
  • 13 833 сообщений

Отправлено 27 Август 2009 - 10:12

Последние стихотворения А. Корчака из из сборника "На скрижалях душі"


Коли ранок купається в росах
Коли ранок купається в росах,
Прокидається неба блакить,
Я коханій розчісую коси,
Забуваю, що це лише мить...
Вони пахнуть не скошеним полем,
Я волошки у них заплету.
І сховається слід за стодолом,
Куди долю свою поведу.
Тільки знатиме жайворон в небі
Чи сплились ті долі в одну.
«Мені іншого щастя не треба», —
Тихо линуло десь в давнину.
...Зійде сонце і висохнуть трави,
Хмара обрій закриє нараз.
Я ж радітиму — мрію лукаву
Обманути вдалося хоч раз.
День засвітить галявину лісу,
Де блукав я один навмання.
Там берези гілками обвисли,
А на дубі кричить галченя.
Нашептів мені вітер про коси,
І про мавку-чорнявку наспів,
Коли ранок купався у росах,
А калиновий кущ вже відцвів...


Мрійливі сни
І знов вони,
Мрійливі сни,
Мов спалах ночі.
Десь угорі,
Як дві зорі, —
Чарівні очі!
У них весь світ,
Той дивоцвіт —
Весни буяння.
Вже листопад,
Палає сад.
Не до кохання...
Знімаю марево
З очей,
Відгоню повінь.
Чому наснилися мені?
Я ж вами повний!
Торкнутись чар —
Природи дар:
Тонких, дівочих
Боюсь, бо спалять.
А без них
Жити не хочу.
Лиш ранок
Знову поверне
У сірі будні.
Та знов чекатиму
На них,
Тих незабутніх,
Які обпалять
І зведуть
У стан знемоги.
Ой, ви щемливі
Світлячки!
Забуть не можу…!
Omnia mea mecum porto




Количество пользователей, читающих эту тему: 0

0 пользователей, 0 гостей, 0 анонимных

   Rambler's Top100    Рейтинг@Mail.ru